СТВОРЕННЯ COЦIАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНИХ МЕТОДИК ДЛЯ ЛЮДЕЙ IЗ ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ
Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» — один із провідних вищих навчальних закладів нашої держави, що надає можливості для навчання не тільки всім бажаючим і тим, які прагнуть до нових знань. Чи не найважливішим завданням університету є підготовка професійно орієнтованої молоді з особливими потребами і, що не менш важливо, вироблення нових педагогічних методик для практичного використання на заняттях як зі спеціалізованих, так й із загальнонаукових дисциплін. Однак, щоб оптимально використовувати час і при цьому правильно скеровувати студентів у професійне русло, прилаштовувати матеріал до рівня їх знань та намагатись врахувати особливості роботи з молоддю, що потребує особливої уваги, потрібна неабияка педагогічна майстерність. Володіння останньою тісно пов'язане з комплексною системою знань із педагогіки, методики, психології, соціальної роботи та безпосередньо того навчального предмета, який викладається. Слід також зазначити, що вдалою буде тільки методика роботи, перевірена досвідом.
Зважаючи на вищевказані причини, хочемо розглянути ряд проблем, що виникають під час викладання на кафедрі української мови та літератури, й запропонувати нові форми співпраці з людьми з особливими потребами та студентами взагалі.
На жаль, сучасний стан розвитку України характеризується негативною соціальною установкою щодо інвалідів, становище яких можна назвати соціальною ізоляцією. Часто така молодь не підготовлена до життя і навчання у відкритому середовищі, яке не відповідає їхнім особливим потребам. І, як наслідок цього, формується маргінальний статус інвалідів, що стає причиною станів самотності, пригніченості, замкненості, байдужості. Якщо вирішення завдань забезпечення необхідного матеріального достатку інвалідів, їхній надійний захист на державному рівні триває не одне десятиліття, то можливість допомоги в подоланні негативних наслідків соціальної ізоляції існує й тепер.
Як зазначають дослідники в галузі соціальної роботи, активність юнаків та дівчат, у яких встановлено інвалідність, стимулюється, в першу чергу, задоволенням потреб у спілкуванні, суспільно корисній праці. Тому важливими завданнями професорсько-викладацького складу Університету «Україна», на нашу думку, є задоволення особливих потреб людей із обмеженими психофізіологічними можливостями у взаємовідносинах, спілкуванні та доступі до інформації. Наочність та актуальність цієї проблеми доводиться й результатами, що ми отримали під час проведення анкетування серед студентів спеціальності «Українська мова та література». У деяких молодих людей все ж існує комунікативний бар'єр або психологічний дискомфорт при спілкуванні з одногрупниками. А це доводить те, що проміжною ланкою у подоланні цих труднощів має стати викладач.
Однією з ефективних форм реалізації такої можливості є, як ми вважаємо, клуби спілкування, що сприятимуть надалі вирішенню проблем інтеграції інвалідів у сучасне суспільство.
Практика створення таких клубів неодноразово обговорювалася на сторінках спеціалізованої наукової літератури. Клуб як форма об'єднання людей виник давно і кваліфікувався за двома ознаками:
1) за змістом діяльності;
2) за формою організації. Зміст діяльності клубу спілкування, наприклад, українських філологів, може включати такі види утворень:
- художньо-творчі колективи (театральні, музичні, хореографічні, фольклорні об'єднання);
- науково-професійні групи (об'єднання дослідників у спільній науковій і фаховій діяльності);
- туристичні клуби та групи здоров'я (шахово-шашкові гуртки, секції настільного тенісу, організація активного туристичного відпочинку);
- групи за інтересами (проведення часу в колі одногрупників, зустрічі з цікавими людьми і под.).
Форма організації клубів зумовлена метою об'єднання студентів. За типом організації форми клубні колективи поділяються на гуртки, аматорські об'єднання та ініціативні клуби.
Гуртки займаються розвитком специфічних здібностей: музичних, акторських, образотворчих тощо. Аматорські об'єднання поєднують наукових пошуковців, туристів. Ініціативні клуби створюються з активною участю самих студентів, які обирають напрям своєї діяльності добровільно з різних творчих ініціатив.
Засідання клубів можуть набувати різних форм: дискусій, обговорень, доповідей, демонстрації виконаних робіт, прослуховування музики, колективних походів та екскурсій. Однак важливим фактором у цьому випадку є те, що за розмаїттям форм та підходів до клубної діяльності стоїть людське спілкування.
І.В. Гордійчук визначає такі найбільш важливі аспекти спілкування:
1) спілкування в умовах клубу має неформальний характер (являє собою форму неофіційних і нормативно нерегламентованих взаємодій). Цьому спілкуванню притаманні велика емоційна насиченість, підвищена довіра, інтимність. Людина зустрічається з людиною як із особистістю. З'являються відчуття того, що в тебе є товариші, в яких завжди можна знайти підтримку. При цьому знижуються особистісні напруження інваліда;
2) людина отримує відповіді на запитання, які її цікавлять (інформаційно-пізнавальний аспект);
3) розчаровується в дійсності якоїсь думки, судження, оцінки (ціннісний аспект);
4) вдовольняє свої емоційні потреби;
5) отримує задоволення від спілкування з людьми (гедоністичний аспект);
6) включається у сферу колективного відпочинку (рекреаційний аспект). Особливість потреб інвалідів визначається органічними порушеннями, що призводять до певного обмеження функціонування людини. При цьому кожне з порушень — зору, слуху, опорно-рухового апарату, наслідків ДЦП, розумові вади — ставлять свій специфічний відбиток на базових потребах і здібностях людини. Це положення передбачає застосування диференційного підходу при відборі контингенту відвідувачів клубу, при визначенні напрямків діяльності таких об'єднань та виборі форм та методів роботи. Так, скажімо, створюючи клуб знавців української мови, ми повинні зважати на те, що молодим людям із порушенням зору краще подати матеріал на слух і застосувати диктофони, студентам із порушеннями опорно-рухового апарату подавати готові друковані праці та дослідження на електронних носіях і под. Слід також зазначити, що на таких неформальних зібраннях молоді можуть бути присутні й інші студенти за бажанням. Саме останні, як свідчить практика, активно допомагають студентам-інвалідам.
Необхідно наголосити й на тому, що викладач чи інший фахівець, який створює молодіжний клуб, повинен бути обізнаним із реальним соціальним становищем інвалідів. Із цією метою проводяться бесіди, організовуються різні психологічні опитування, анкетування, ознайомлюються із творчими роботами студентів. Особливість контингенту клубу ставить до організатора ряд таких вимог:
1. Заведення на кожного відвідувача клубу певної документації, де враховуються:
- паспортні дані, домашня адреса, телефон (домашній та робочий телефон батьків);
- дані про соціальне становище сім'ї інваліда;
- медичний діагноз із зазначенням основного характеру органічних порушень;
- основні обмеження фізичної та психічної діяльності;
- інтереси, нахили, уподобання, практичні навички інваліда;
- результати спостережень керівника клубу.
2. Приміщення, де планується функціонування клубу, повинно:
- бути достатньо просторим;
- мати справне електричне обладнання;
- мати укомплектовану медичну аптечку.
Вибір форми можливої діяльності клубу залежить від потреб та інтересів його учасників. Сферу зацікавленості студентів викладач повинен визначити і дійти разом із ними згоди щодо основних напрямків роботи свого об'єднання. У такій співпраці починає визначатися й актив новоствореного колективу, навколо якого в подальшій роботі буде зосереджена і побудована клубна робота. Клубне спілкування носить суто добровільний характер. Досягнення мети з виховання та розвитку в учасників об'єднання потреби в культурному спілкуванні повинне бути в розумному співвідношенні до внутрішньої направленості інтересів та бажань молоді без будь-якої категоричності. Диктат та нав'язування можуть зруйнувати основну приваблюючу роль клубу — відчуття свободи.
Ефективність роботи у клубі спілкування, як вже зазначалося, тісно пов’язана з вивченням інтересів кожного відвідувача клубу як спочатку функціонування об'єднання, так і в його подальшій роботі. Розвиток інтересу дає можливість оптимального використання більшої кількості нових форм клубної діяльності. Бесіди, розмови, суперечки, тематичні вечори, зустрічі з цікавими людьми, спеціалістами-філологами, письменниками, відвідування театрів, кіно, концертів, виставок, походи по пам'ятних місцях, молодіжні розважальні програми, вікторини — далеко не повний перелік можливих проявів клубної творчості.
Серед позитивних впливів клубу на особистість інваліда треба відмітити важливість насиченості акцій колективу емоційними елементами, установки на створення емоційної атмосфери їх сприйняття.
Цьому сприяють сучасні засоби, в основі яких лежить використання сили мистецтва. Тому дуже важливим і корисним вважається застосування у клубній діяльності елементів театралізації, масштабне застосування усіх видів і жанрів мистецтва — поезії, прози, кіно, театру, музики, образотворчих засобів, танцю. Цілюща сила мистецтва не тільки емоційно розвиває людину, формує її естетичні смаки, а й прилучає до світової та вітчизняної культури.
У процесі функціонування клубу необхідно звернути увагу на такі моменти:
1) постійно визначати стан соціально-психологічного клімату в колективі. Це визначається на основі ділових та емоційно-особистісних відносин;
2) стимулювати творчу активність учасників клубу у винаході нових форм клубної діяльності;
3) сприяти утворенню, розвитку, вдосконаленню і закріпленню клубних традицій, ритуалів;
4) сприяти створенню внутрішньоклубної структури самокерування, що передбачає обрання лідера та активу, які мають у подальшому виконувати роботу, пов'язану із плануванням діяльності, організацією практичних занять, розподілом індивідуальних завдань, організацією масових заходів і под.
Таким чином, створення в університеті професійно зорієнтованих об'єднань людей із особливими потребами зможе подолати, на нашу думку, проблему соціальної замкненості та комунікативної відірваності молоді.
Марина ЦІЛИНА,
викладач кафедри
української мови та літератури,
Газета «Університет «Україна», №11-12, 2004
автор: Марина Цілина, викладач кафедри української мови та літератури
видання: Газета «Університет «Україна», №11-12, 2004, час видання: 2004
26/02/2010
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське