СЛОВА, ЛІНІЇ І ДУША
Кожен із нас має свою долю. Але чи кожен здатен вразі чого переформатувати її, адаптувавши до свого бачення? Кожен із нас має мрії. Але чи кожен має силу, аби продиратися до своєї заповітної зірки через неминучі терни? Чимало людей так і залишаються на узбіччі власних бажань, загортаючи свою слабкодухість чи лінощі в яскраві папірці відмовок та самовиправдань – не той вік, не те здоров'я тощо. Однак є й такі, що прагнуть, не бояться невдач, рухаються вперед і... досягають. Такі, як от вона. Дівчина з селища Козин Київської області, із красивим ім'ям Сніжана. Відчувши відносно недавно жагу через поетичне слово та живопис поділитися з іншими людьми своїм внутрішнім світом, вона заходилася втілювати ідею в життя. Писала і малювала, малювала і писала. І відшліфовувала, відшліфовувала, відшліфовувала свої таланти. Якщо пройтися поряд із нею лишень сімома її життєвими сходинками, кожна з яких висотою у рік, то можна побачити будь-що, окрім марнотратства сил і часу:
- 2003 рік – перша у творчому житті митця-початківця відзнака – перемога на поетичному форумі “Зима 2003”;
- 2004 рік – вступ до Обухівського літературно-мистецького братства ім. А.С. Малишка, перша збірка поезій “Я – тихий лоскіт ваших дум”, перша виставка художніх робіт і як визнання таланту нова нагорода – премія “ГНИП”;
- 2005 рік – вихід другої збірки “Душа поранена тюльпанами”;
- 2006 рік – третя книжка: “Кімната двох облич”;
- 2008 рік – перемога на харківському літературному конкурсі ”Маленький парнас” (номінація “Проза”).
2009 рік – прийняття до лав Національної спілки письменників України.
Це все про неї – художницю і письменницю Сніжану Тимченко. І можна було б, звичайно, ще додати, що все це про інваліда першої групи, про людину, для якої самостійно пройтися подвір'ям – уже є чималий подвиг, але навіщо? Хіба це є наріжним каменем життя творчої людини? Вміння побачити, відчути і відобразити на папері щось буденно-казкове, як ніщо інше, робить її цілісною особистістю, повноцінним членом суспільства. Бо ж коли відібрати у нього, в суспільства тобто, тих, хто невтомно тикає його носом у довколишнє прекрасне, що з ним тоді буде? Зсіріє і зачахне!
Між тим, у дитинстві Сніжана зовсім не мріяла бути поетом, навіть думки не виникало про якісь там рими, образи... А от навчитися малювати хотіла. Щоправда, їй, тодішній, не пощастило пізнати смак творення – спав її талант художника міцніше за сплячу красуню братів Грімм. Збудився по справжньому він у 2004 році, коли у Сніжани з'явилася пастель. Поетична ж квітка розквітла, коли з кількома її несміливими творами познайомились літератори району. Голова літстудії ім. А.С. Малишка сказав тоді Сніжані: “Так, у тебе вийде”.
В її талант уперше повірили. Не просто родичі, друзі, а люди незнайомі, яким, здавалося б, до неї ніякого діла. І не дарма. Бо зовсім скоро були і перша книга, і перша нагорода.
Сніжана каже про себе: “Я не вигадую собі ніякого життєвого креда. Живу, як велить серце, та й потому”. Просто? До дитячої усмішки. І водночас складніше за побудову всесвіту. Якби ми всі мали сили йти по життю за велінням свого серця, а не спираючись, мов на милиці, на нав'язливі телевізійні поради та на поведінковий диктат світу, який, ніде правди діти, стає все жорстокіший, можливо, все було б інакше? Було б краще?
Разом із тим Сніжана ніколи не віршує чи малює в угоду тим, кому не до вподоби її нинішня творчість. Вона творить і творитиме лише за власним баченням слова та лінії. А на запитання “Що Ви малюєте?”, вона відповідає лаконічно й водночас всеохоплююче: “Правду”.
Креативна від природи, Сніжана змушена через примху долі вести посидючий спосіб життя. Однак, за нинішнього розвитку засобів масових комунікацій одинокувати може тільки той, хто сам цього забажає. Сніжана опанувала комп'ютер, навчилася користуватися Інтернетом... Це дало їй можливість розширити коло друзів, долучитися до життя, яке нестримно вирує десь там, за вікнами її однокімнатної квартири. Їй непросто кудись поїхати, аби виступити перед аудиторією, але вона висилає електронною поштою вірші та світлини своїх картин тим, хто має бажання з ними ознайомитися. Вона завжди відкрита для обговорення своєї творчості, для конструктивної критики. З тими ж, кому її творчість не до вподоби як така, вона не вступає у марні диспути, справедливо вважаючи, що всім не вгодиш. Як каже народна приказка: на колір і смак товариш не всяк.
За ці кілька років Сніжана Тимченко написала більше двохсот віршів і понад триста картин. Її творчість гудили й нагороджували, її саму за небажання творити інакше, осуджували та хвалили. Сніжана про ті закиди та оди говорить так: “Моя творчість є невід'ємною частинкою мене, а я – така, яка є”.
Не зважаючи на всі досягнення, вона вірить, що стоїть лишень на початку свого творчого шляху. І що всі її головні здобутки ще попереду:
Поезія – як титри, як любов,
Як пазуха, повна яблук і малини,
Прісний хлібець, весела
Перша радість у неділю,
Плекання, марення,
Апофіоз весни, напівдурман,
Опівночі святая середина,
Як силует і тінь,
Як сьоме пекло і четвертий рай!
Геннадій ГОРОВИЙ,
Член НСПУ
автор: Геннадій Горовий, Член Національної Спілки Письменників України
час видання: 2010
26/02/2010
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське