Робота для інваліда
Важливою умовою життєдіяльності людей є праця, яка завжди становила і становить вольову діяльність, спрямовану на створення матеріальних та моральних потреб. Для того, щоб мати їжу, одяг, взуття, люди навіть не завжди від своєї волі та свідомості вступають у відносини з іншими людьми щодо виробництва та розподілу цих благ. Ці зв'язки неможливі без певної організації, що створюється на основі взаємодії особистостей.
Інвалідам як особливій категорії населення найскладніше працевлаштуватися. Для цього їм необхідно, щоб виникли суспільні відносини між:
• медико-соціальною експертною комісією та громадянином із приводу встановлення факту тривалої чи постійної втрати працездатності і надання рекомендацій щодо її відновлення;
• інвалідом і підприємствами, установами, організаціями різних форм власності щодо практичного застосування норм чинного законодавства у цій сфері;
• інвалідом і роботодавцем при працевлаштуванні та у процесі самої праці;
• підприємствами, установами, організаціями різної форми власності і державними органами щодо здійснення над ними контролю за дотриманням законодавства про соціальний захист і працю інвалідів.
Як бачимо, працевлаштування інвалідів можна охарактеризувати не як одноразовий акт направлення на роботу осіб із особливими потребами відповідними органами, а як складний процес професійної реабілітації інвалідів.
Можна виділити кілька стадій даного процесу.
Перша стадія визначає діяльність медико-соціальних експертних комісій. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83 «Про затвердження Положення про медико-соціальну експертизу» при розгляді питань щодо працевлаштування інвалідів передбачене таке її призначення:
• визначення ступеня обмеження життєдіяльності людини, у тому числі стан працездатності, групи, причини і часу настання інвалідності, а також ступеня втрати професійної працездатності працівників, які одержали каліцтво чи інше ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням своїх трудових обов'язків;
• надання трудових рекомендацій інвалідам працездатного віку;
• аналіз умов праці разом із лікувально-профілактичними закладами, підприємствами, установами, організаціями, профспілками з метою виявлення факторів, що небезпечно впливають на здоров'я і працездатність працівників, а також визначення умов та видів праці, робіт і професій для інвалідів.
Друга стадія визначає діяльність Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства освіти і науки України та інших громадських організацій щодо працевлаштування інвалідів.
Так, Міністерством праці та соціальної політики України був створений Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів. Основним його завданням є здійснення професійної реабілітації інвалідів, що включає визначення потреби у проведенні професійної орієнтації, переорієнтації, професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, ефективного працевлаштування. Тут навчаються таким професіям, як оператор комп'ютерного набору, секретар керівника, соціальний робітник, вишивальниця, швачка, перукар та інші.
Третя стадія передбачає забезпечення інваліда робочим місцем на підприємстві, в установі, організації.
Згідно з п. 1 відповідної Постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1995 p., таким є окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві, в установі, організації, незалежно від форми власності та господарювання, де створюються необхідні умови для праці інваліда. У п. З цього документа йдеться про те, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю представників медико-соціальної експертної комісії, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і де інвалід фактично розпочав виконання роботи.
Права інвалідів на працю в Україні встановлено Конституцією України, Законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» від 5 липня 2001 р., «Про зайнятість населення» від 7 лютого 2002 p., які спрямовані на створення для інвалідів реальних можливостей продуктивно працювати і передбачають конкретні механізми їх реалізації. Зокрема, ст. 43 Конституції України зазначає, що кожен має право на працю, для чого держава створює належні умови для повної реалізації громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Ст. Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» від 5 липня 2001 р. з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації забезпечує їм право працювати на підприємствах, в установах, організаціях зі звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Вітчизняний законодавець у ст. 19 розглядуваного закону встановив для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо кількість працюючих від 15 до 20 осіб - у кількості одного робочого місця. Приміром, в Італії кожне підприємство незалежно від форми власності повинно зарезервувати не менше 15 % від загальної чисельності робочих місць для інвалідів. У Польщі для державних підприємств, організацій кількість працюючих неповноправних осіб становить 2 % від загального числа працівників.
Четверта стадія передбачає фактичне використання праці інвалідів.
Статистичні дані свідчать, що кількість підприємств, які дотримуються виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів останніми роками значно зросла (в 2001 р. - 27635 підприємств, 2002 р. - 36085, 2003 р. - 44049). Разом із тим, законодавцю необхідно звернути увагу на розмежування підприємств: підприємства, де можливе забезпечення робочих місць для інвалідів; підприємства, які створюються для працевлаштування інвалідів; підприємства, які за характером роботи та умовами праці не можуть створити умов для праці інваліда. Потребує перегляду й норматив у розмірі 4% для забезпечення працевлаштування інвалідів.
П'ята стадія - це здійснення державного контролю за дотриманням законодавства щодо працевлаштування інвалідів.
Підприємства, установи, організації незалежно від форми власності й господарювання, де число працюючих інвалідів менше, ніж установлено нормативом, щороку сплачують штрафи відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів. Сума штрафних санкцій накладається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. У 2001 р. ця сума становила 74,3 млн. грн., 2002 p. - 120,5 млн. грн., 2003 р. - 132,7 млн. грн. Практика показує, що підприємства, установи, організації надають перевагу сплаті штрафу, тому його необхідно диференціювати.
Як бачимо, в сучасних соціально-економічних умовах проблема працевлаштування інвалідів в Україні набула особливої гостроти. Не маючи відповідної професійної підготовки, вони втрачають здатність конкурувати на ринку праці. Тому законодавець повинен звернути увагу на розробку законодавчого акта, який би закріплював умови та порядок працевлаштування інвалідів.
Світлана ПАСІЧНІЧЕНКО,
старший викладач кафедри адміністративного
та фінансового права університету,
Газета «Університет «Україна», № 4-5, 2005
автор: Світлана Пасічніченко, старший викладач кафедри адміністративного та фінансового права університету
видання: Газета «Університет «Україна», № 4-5, 2005, час видання: 2005
26/02/2010
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське