Домагання та амбітність студента
Лідія ЗАВІРЮХА
доцент (Інститут соціальної та політичної психології АПН України)
Студентство є найбільш динамічною частиною суспільства. В час, коли розбудовується наша незалежна держава, роль високоосвіченої, прогресивної молоді зростає. Інтелект, енергія і творчий потенціал мають важливе значення для розвитку всієї України. Студентська спільнота майже щоденно демонструє наполегливість і... амбітність. Це здобутки у навчанні, де проявляються інтелект, ініціативність, прагматизм. Це участь у наукових студентських конференціях, конкурсах; в екологічних, соціальних проектах, самоврядуванні, в молодіжних організаціях тощо. І справді, вся енергія людини, її інтелектуальний потенціал втілюється й залишається у тому, що вона зробила. Реалізація себе, дорога до себе — це і є головне завдання особистості.
О. Леонтьєв сформулював ідею про те, що вивчити особистість — означає зрозуміти, що, заради чого і як використовує людина із фонду вродженого та набутого нею. Такі поняття, як «домагання», «амбітність» до певної міри, зокрема, відповідають на це запитання.
Домагання визначають як оцінку особистістю своїх передбачуваних здатностей і можливостей, очікування в майбутньому такої їхньої реалізації, яка б задовольнила плани й запити особистості. Рівень домагань виявляється у ступені складності цілей і в труднощах завдань, що їх особистість свідомо ставить перед собою.
Поняття домагання в психології можна проілюструвати, зокрема формулою самооцінки У. Джеймса, згідно з якою самооцінка дорівнює успіху, розділеному на домагання.
Людині потрібно оцінювати себе за певними критеріями, стандартами, які мають мотиваційний ефект і є орієнтирами для життєдіяльності. Чим адекватніша самооцінка, тим реалістичніший рівень домагань. Домагання відображають звичний спосіб вибору цілей, рівень їх складності.
Рівень домагань, введений К. Левіним, — одна із характеристик мотиваційної сфери людини й один із соціально-психологічних механізмів самоздійснення, самореалізації особистості.
Традиційно в психології рівень домагань характеризують як рівень складності, досягнення якого є загальною метою серії майбутніх дій; вибір суб'єктом мети наступної дії, яка формується в результаті переживання успіху або невдачі попередніх дій; бажаний рівень самооцінки особистості (рівень Я).
Рівень домагань — це оцінка особистістю своїх психічних потенцій, здібностей та власних можливостей, реалізація яких у майбутньому задовольнила б її плани та запити. Рівень домагань, тобто можлива мета або результат, які індивід суб'єктивно встановлює для себе у своїй діяльності.
Зазначимо деякі чинники, які впливають на формування домагань: самопізнання, самовдосконалення, саморегуляція, самодетермінація, інтелект, матеріальні та психологічні ресурси, досвід інших і власний, сила волі, впевненість у собі, визнання за собою права на помилку. Якщо людина не визнає за собою права на помилку, виникають ситуації з неприємними наслідками.
На базі феномена «рівень домагань» розроблено теорію «мотивації досягнення». В її основі — розподіл людей на дві категорії — тих, у кого високі амбіції і пов'язане з цим спрямування до успіху, і тих, у кого таке спрямування недостатнє; особлива обережність, нерішучість, а то і невпевненість в своїх силах.
Звернемо увагу на поняття «амбітність». В недалекому минулому воно вживалось частіше як негатив, характеризуючи такі людські риси, як зазнайство, гонор, чванливість, загострене самолюбство, крайня образливість тощо. Світ змінюється, змінюємося і ми. І слово «амбітний» набуває нового наповнення, широко вживається, особливо в ЗМІ, як гордий, честолюбний, з почуттям власної гідності, бажанням зробити щось корисне, стати помітним, а то і відомим; самореалізуватись, засвідчити вправне самобудівництво тощо. Звичайно, коли людина не має відповідних знань, здібностей, реальних досягнень, а претендує на надмірну увагу до себе — це буде пихатістю, претензією, безпідставними, необґрунтованими амбіціями.
Пригадую, як на одній із студентських наукових конференцій Дмитро Пузіков (тепер уже колишній студент Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»), виголосивши доповідь, реалізував свої домагання. Були запитання, на які студент давав відповіді. Запам'яталося, як один учасник цієї конференції поставив каверзне запитання, сподіваючись загнати доповідача в глухий кут. Та Дмитро відповів на це запитання. Завдяки своїм знанням, аргументації він зумів захистити свою гідність і підтвердив свою амбітність.
Дмитро брав участь в олімпіадах та наукових студентських конференціях. Є в нього і наукові доробки. Слушно зауважити, що він відмінник всіх років навчання в університеті, а нині працює методистом кафедри соціальної роботи університету.
Орест Сокольський — випускник Університету «Україна» — ніколи не шукав «легкого життя» в ході навчального процесу, навпаки, обирав теми курсових, дипломних робіт, які потребували додаткових зусиль. Його захоплення ще зі шкільних років античною історією вражає. Для нього мета ніколи не була самоціллю. Він здобув міцні знання, отримав з відзнакою диплом бакалавра і диплом магістра. Після закінчення магістратури Орест готується до вступу в аспірантуру.
Свої домагання він підкріпив розумовими здібностями та вольовими зусиллями, а бажання стати аспірантом цілком відповідає не лише його мрії, а й реальному втіленню її в життя.
Володимир Лукашів родом із села Бурдяківці, що в Борівському районі на Тернопільщині. Хлопець закінчив із відзнакою педагогічний ліцей у Тернополі, де виборов серед випускників почесне звання «Ерудит ліцею». Крім того, відвідував театральну студію ліцею, перемагав на обласних олімпіадах. Володя вступив на історичний факультет стаціонарно й заочно на географічний Тернопільського педуніверситету. Звичайно ж ця молода людина — амбітна. Однак хлопець зробив конкретну справу і, звичайно ж, може бути взірцем і натхненником для інших.
Амбітні особистості — це такі, які роблять реальні корисні справи та надихають на них інших. І все-таки чимало студентів не наважуються бути амбітними. Є випадки, коли їхні домагання, амбіції «гасять» вчителі, батьки замість того, щоб плекати, підтримувати такі «пориви людської душі», ставитись до них із повагою. Важливо, щоб молоді люди розуміли відповідальність за себе, за своє життя, вчинки, дії.
У психології така відповідальність за результати своєї роботи, впевненість у собі, послідовність та наполегливість у досягненні поставленої мети, схильність до самоаналізу має назву інтернальний, внутрішній локус контролю. У глибинному розумінні — це усвідомлення себе суб'єктом свого життя.
Схильність до зовнішнього, екстернального локусу контролю, навпаки, демонструє невпевненість у своїх здібностях, неврівноваженість, прагнення відкласти реалізацію своїх намірів на невизначений термін, тривожність, підозрілість, конформність та агресивність; схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї роботи зовнішнім силам.
Домагання, амбіції повинні бути чітко визначені. Так, наприклад, концепцію розвитку однієї з найстаріших промзон в Києві - Телички - розробили студенти (інтернаціональний склад!) Вищої школи міського дизайну Гарвардського університету під керівництвом відомих архітекторів Гі Кастелен Перрі та Ліланда Д. Котта.
Цікаво спостерігати та констатувати, коли домагання та амбіції сягають високої планки. Цілеспрямовані, послідовні люди багато встигають.
Домагання та амбіції корисно досліджувати на рівні особистості (що автор і намагався зробити), а також на рівні колективу, професійної спільноти і, нарешті, держави. Тож є шанс у дослідників спробувати.
І все-таки в площині цієї проблеми є й занепокоєння. Слушну думку щодо цього висловив професор Дрогобицького педагогічного університету О. Вишневський. На запитання журналіста: «Про що маємо думати нині?» — відповів так «Повсякчас дбати про розвиток у характері нашої молоді рис екстравертності, господарської експансивності, дуже потрібних у державотворенні. ...Мене, наприклад, тривожить молодь, яка ні в що не вірить, нікого не любить, нічого не хоче. Мусимо наступати насамперед на моральному фронті власними прикладами, чистотою своїх помислів і вчинків».
І справді, недостатня амбітність є серйозним гальмом суспільного розвитку. Поки в людей не буде високих домагань, не буде і високих досягнень.
автор: Лідія Завірюха, доцент Інституту соціальної та політичної психології АПН України
час видання: 2010
26/02/2010
- Рубрики
- Усі
- Дистанційне навчання
- Духовність
- Культура
- Наука
- Постаті
- Про президента
- Про Університет
- Проблеми освіти
- Проблеми студентів з інвалідністю
- Рідна мова
- Розвиток особистості
- Статті Президента
- Цінуймо, знаймо і любімо українське