В освітній діяльності необхідні зміни

В освітній діяльності необхідні зміни

 

Ігор Олександров, журналіст

 

Практично закінчилася вступна компанія студентів до вищих навчальних закладів, яка показала ту ж саму картину, що спостерігалася упродовж останніх років. Навчальні заклади, які мають державне замовлення, отримали студентів, а вищі навчальні заклади, які не мають державного замовлення, знову „підбирають” студентів, які не пройшли на навчання за державним замовленням. Чи справедливо це?

Питання риторичне, але відповідь на нього є і стосується функціонування механізмів формування державного замовлення і, якщо воно надається, то повинно реалізуватися на високому рівні, і від цього повинна бути відповідна віддача. Чи задовольняє цим вимогам діюча система? Мабуть, кожна із зацікавлених осіб надасть відповідь – потрібні зміни.

Мних Микола Володимирович, доктор економічних наук, професор:

„Освітня політика є найважливішою складовою політики держави, інструментом підвищення темпів соціально-економічного та науково-технічного розвитку”, – зазначено у Щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України. „Модернізація України – наш стратегічний вибір. Створення законодавчих умов для підвищення навчальними закладами якості своєї освітньої діяльності та якості вищої освіти, що здобувається громадянами у цих навчальних закладах, є основним завданням держави в освітній політиці.”

На початок 2010/2011 н.р. в Україні діяло 854 вищих навчальних заклади, з них державної форми власності 446 (218 – I-II рівнів, 228 – III-IV рівнів). Державні вищі навчальні заклади III-ІV рівнів акредитації перебувають у підпорядкуванні 17 головних розпорядників коштів, фінансуються за 26 бюджетними програмами. Протягом зазначеного періоду навчалося 2,5 млн. студентів, із них за рахунок держбюджету 945,5 тис. осіб (38%). У 2010 р. на навчання студентів було спрямовано 15 млрд. грн. бюджетних коштів (6,3% видатків Держбюджету, 2,2% від ВВП). У 2010 р. державне замовлення на підготовку фахівців із вищою освітою і науково-педагогічних кадрів затверджено 34 держзамовникам. Протягом 2008-2010 рр. із держбюджету на вищу освіту спрямовано 58,9 млрд. грн., у т.ч. із загального фонду – 38,2 млрд. грн. Відсоток працевлаштованих випускників денної форми навчання досягав: у 2008 р. – 68,7%; у 2009 р. – 92,9%; у 2010 р. – 90,8%.

У цілому по Україні на недержавні вищі навчальні заклади (ВНЗ) припадає 22,3% загальної їх мережі, тоді як частка кількості студентів ВНЗ приватної форми власності становить близько 15%. Це свідчить про те, що основна частина приватних ВНЗ — маломістка, а тому проблематичними є рівень їх матеріально-технічного і кадрового забезпечення. Отже, приватний сектор системи вищої освіти формується і функціонує з урахуванням регіональних особливостей.

Одним же з основних факторів, що безпосередньо впливає на підвищення якості освітньої діяльності навчальних закладів, є належне фінансування матеріально-технічного забезпечення навчального процесу.

Для підготовки фахівців із вищою освітою держава встановлює єдині для всіх вищих навчальних закладів незалежно від форми власності нормативні вимоги щодо наявності відповідної матеріально-технічної бази, отримання ліцензій, проходження процедури акредитації тощо. Однак, вищі навчальні заклади державної форми власності звільнені від сплати окремих видів податків, а також отримують виключне право на отримання держзамовлення на навчання студентів.

Згідно з абзацом четвертим статті 13 Конституції України всі суб’єкти права власності рівні перед законом. Отже, такий вибірковий підхід стосовно звільнення від сплати податків лише вищих навчальних закладів державної форми власності, а також надання їм держзамовлення є, фактично, порушенням основних засад діяльності суб’єктів різних форм власності.

Згідно з Комюніке Всесвітньої конференції з вищої освіти – 2009 „Нова динаміка вищої освіти і науки для соціальної зміни і розвитку”, ЮНЕСКО, Париж, 5-8 липня 2009 року:

- „суспільство знань потребує різноманітності у системах вищої освіти, з рядом навчальних закладів, що мають різноманітні повноваження і відповідають різним типам осіб, що навчаються. Крім державних навчальних закладів важливу роль відіграє приватна вища освіта, що переслідує суспільні цілі” (пункт 10);

- „одночасно з тим, що необхідно докласти всіх зусиль для державного фінансування вищої освіти, необхідно визнати, що державні фонди обмежені і, можливо, не достатні для такого сектору, що швидко розвивається. Потрібно шукати інші формули і джерела фінансування, особливо ті, що основані на державно-приватній моделі співпраці” (пункт 47).

- Освіта – явище більш давнє, ніж держава, через це природнім було б існування саме недержавних освітніх закладів та підтримка їх доцільності з боку держави. Як свідчить світовий досвід, приватна освіта − важливий фактор формування еліти постіндустріального суспільства, якість еліти вища в тих країнах, де є ефективна приватна освіта. Якщо для розвинених країн приватна вища освіта – явище природне і закономірне, то в Україні ж, де освіта десятиліттями була на державному утриманні, суспільство змушене поступово „звикати” до приватної освіти, сприймаючи її як щось нове.

Таким чином, передові суспільства світу створюють максимально сприятливий податковий клімат для того, щоб урізноманітнити джерела надходження коштів у вищі навчальні заклади, збільшити їх обсяги, цільове й ефективне використання. В той же час, в Україні інвестиції в людський капітал, що здійснюються безпосередньо громадянами та підприємствами, додатково обкладаються різними податками. Таким чином, кошти, які могли б бути спрямовані вищими навчальними закладами на підвищення якості освітнього процесу, вилучаються з їх бюджетів для сплати відповідних податків і використовуються, фактично, не за їх безпосереднім цільовим призначенням.

-  До цього часу в законодавстві України, яке регулює освітню діяльність, існують окремі положення, які, по-суті, дискримінують приватну форму власності, створюючи нерівні можливості випускників шкіл на отримання вищої освіти, зумовлюють невиплату стипендії студентам, які навчаються у приватних навчальних закладах, нерівність в оплаті праці, соціальному та пенсійному забезпеченні професорсько-викладацького складу.

На жаль, у проектах законів, у т.ч. закону, який за дорученням Прем’єр-Міністра України Азарова М.Я. доопрацьовувався групою розробників під керівництвом М.З. Згуровського, не враховуються положення щодо рівності різних форм власності, а саме:

Æ            заклади приватної форми власності не можуть отримати державне замовлення на підготовку спеціалістів;

Æ            заклади приватної форми власності, сплачуючи ті ж види податків, що і державні, при цьому не отримують ніякого фінансового забезпечення для створення матеріальної бази;

Æ            заклади приватної форми власності, сплачуючи внески у Фонд соціального страхування та Пенсійний фонд, не отримують з цих фондів таких соціальних виплат, як державні навчальні заклади, а робота професорсько-викладацького складу в приватних навчальних закладах не зараховується в науковий та педагогічний стаж.

І саме такий підхід до формування освітнього простору призвів до погіршення якості навчального процесу, якості підготовки фахівців, а окремі країни світу відмовляються визнавати дипломи приватних вузів.

Суть у тому, що в законодавстві про освіту не визначено підходи, які повинні реалізовуватись при формуванні державного замовлення, повинен впроваджувати єдиний підхід, що передбачає державне замовлення та будуватися на принципах розподілу коштів на підготовку кадрів на конкурсній основі.

Окремі дискримінаційні положення стосовно вищих навчальних закладів недержавної форми власності містить і Податковий кодекс України, що набрав чинності 1 січня 2011 року,  зокрема:

1) згідно з пунктом 154.7 статті 154 звільняється від оподаткування прибуток лише дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів недержавної форми власності, отриманий від надання освітніх послуг;

2) згідно з підпунктом 282.1.8 пункту 282.1 статті 282 від сплати земельного податку також звільняються лише дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади незалежно від форм власності і джерел фінансування.

Щоб діяльність приватних ВНЗ не породжувала зниження якості освітніх послуг, вона повинна бути в центрі уваги органів державної влади, принаймні, поки не буде сформовано конкурентного ринку освітніх послуг. Оскільки матеріали аудитів показали, що система вищої освіти та механізм державного замовлення не відповідають реаліям сучасного ринку праці, не забезпечують балансу потреб і пропозицій, а отже, не забезпечується ефективне використання бюджетних коштів. (Висновок Рахункової палати України - 2011 р.)

„В основу формування … державного замовлення покладаються пропозиції головних розпорядників і підпорядкованих їм ВНЗ, які не мають відомостей про потреби у фахівцях усіх сфер суспільного життя України”. “… Держава виконавців свого замовлення на конкурсних засадах не обирає, а наділяє всі державні ВНЗ бюджетними асигнуваннями, необхідними для утримання бюджетної установи”. (Аудиторський звіт ГоловКРУ - 2011).

У короткостроковому вимірі можна модернізувати наявні інститути господарської діяльності української системи вищої освіти, що може фрагментарно вирішити певні сучасні проблеми. Задля довгострокового розвитку держава повинна сформувати систему нових інститутів, які будуть спроможні створити нові економічні стимули для успішного розвитку системи вищої освіти, що відповідають сучасним міжнародним стандартам якості та завданням підвищення конкурентоспроможності країни.

Завдання впровадження ринкових механізмів у системі вищої освіти вирішується шляхом створення квазіринку. Базовими умовами є:

Ø   усунення тотального прямого державного фінансування державних і комунальних ВНЗ, що надають освітні послуги (утримання);

Ø   спрямування бюджетних асигнувань безпосередньо споживачам послуг (ваучери), що мінімізує бюрократичний вплив;

Ø   надання послуг ВНЗ усіх форм власності, обмеження конкуренції лише стандартизацією та ліцензуванням.

У функціонуванні вищої школи має бути забезпечений основний принцип ринкової економіки — свобода вибору. На сьогодні можна стверджувати, що потенційний споживач отримав можливість більш повною мірою реалізувати право вибору на отримання спеціальності в тому або іншому ВНЗ. Сприяла цьому, з одного боку, можливість одержувати освіту в державних ВНЗ на комерційній основі, а з другого, поява недержавних ВНЗ.

Крім того, повинно бути реалізоване положення, що гарантує студенту, який пройшов незалежне тестування, його безкоштовне навчання в навчальному закладі будь-якої форми власності, у т.ч. приватної, де буде забезпечено фінансування з бюджету.

-    Більше уваги повинно бути приділено особам із особливими потребами, тобто інвалідам, оскільки вони повинні отримувати всі соціальні виплати, у т.ч. стипендії повинні виплачуватись студентам, які навчаються у приватному закладі. Крім того, студенти-інваліди повинні отримувати виплати на соціальну реабілітацію.

Повинно бути вирішено питання щодо можливості формування єдиної тарифної політики для державних закладів, у т.ч. на контрактній основі, оскільки в навчальному закладі державної форми власності вартість підготовки фахівця складає до 25 тис. грн., а в приватному – 8-10 тис. грн., тобто в три рази менше. Тобто держава повинна компенсувати витрати на підготовку фахівців приватним навчальним закладам, які забезпечили підготовку цих фахівців. Критерії оцінки повинні бути визначені такі, які передбачають реальне працевлаштування студентів, а саме :

Æ   студенти, які закінчили приватний навчальний заклад і працевлаштувались у державних установах, повинні отримати цю компенсацію в повному обсязі;

Æ   студенти, які працевлаштувались у комерційних закладах, – 50 % від зазначеної суми;

Æ   студентам, які не працевлаштувались по закінченню навчання, держава повинна провести перерахунок і повернути кошти до бюджету.

Державні гранти для здобуття вищої освіти повинні надаватись за кошти Державного бюджету України особам відповідно до їхніх навчальних досягнень за програмами загальної середньої освіти або за результатами здобуття попереднього освітнього ступеня вищої освіти таких типів:

  • · звичайні, які відповідають середній вартості навчання у державних ВНЗ;
  • · максимальні, які відповідають максимальній вартості навчання у державних ВНЗ;
  • · спеціальні для галузей знань, які відповідають середній вартості навчання у галузях знань у державних ВНЗ;
  • · соціальні (особам, які до 18 років визнані дітьми-сиротами, інвалідам, дітям із багатодітних родин, які отримали грант на здобуття вищої освіти, надається додатковий соціальний грант на навчання).

Державне замовлення повинне здійснюватись для підготовки:

Æ   магістрів із числа осіб, які мають освітній ступінь бакалавра, для потреб органів влади, державних та комунальних підприємств та організацій, а також для підготовки кадрів вищої кваліфікації;

Æ   фахівців для потреб Збройних сил України та інших органів громадського порядку.

Головним критерієм зарахування громадян до вищих навчальних закладів має бути рівень їхніх знань, а не етнічне чи соціальне походження, майновий стан, місце проживання та інші ознаки. Такий підхід повною мірою узгоджується із частинами першою та другою статті 24 Конституції України, відповідно до яких „громадяни мають рівні конституційні права і свободи і є рівними перед законом”, а тому „не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками”.

Разом із тим, зважаючи на те, що Україна у статті 1 Конституції України визнана соціальною державою, що передбачає необхідність підтримки соціально незахищених громадян, які з певних причин при вступі до вищих навчальних закладів не можуть на рівних конкурувати з іншими абітурієнтами, в принципі не виключається можливість встановлення на законодавчому рівні відповідних механізмів, які сприяли б реалізації такими громадянами конституційного права на освіту.

Одним із імовірних шляхів вирішення цього питання могло б стати надання Кабінету Міністрів України на законодавчому рівні права, виходячи із реальних потреб держави, щорічно встановлювати для відповідних категорій соціально незахищених громадян (інвалідів, дітей-сиріт, випускників сільських шкіл тощо) квоти, в межах яких вони могли б конкурувати між собою при вступі до вищих навчальних закладів державної і комунальної форм власності.

Пенсійне забезпечення професорсько-викладацького складу недержавних навчальних закладів повинно відповідати загальним умовам (додаток 1).

Необхідно ввести законодавчі норми, відповідно до яких розмір мінімальної академічної соціальної стипендії не може бути менше розміру прожиткового мінімуму з розрахунку на одну особу на місяць, що є, безумовно, прогресивним та спрямованим на соціально-економічний захист українського студентства.

 

 

Додаток 1

Особливості призначення та виплати пенсії

науковим, науково-педагогічним працівникам у зв’язку із введенням у дію

з 01.10.2011 року Закону України

„Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”

до 1 жовтня 2011 року

Норми, що вводяться з 1 жовтня 2011 року:

Пенсія жінкам призначається у віці 55 років.

Підвищення пенсійного віку для жінок до 60 років.

 

Пенсія чоловікам призначається у віці 60 років.

Підвищення пенсійного віку для чоловіків до 62 років для виходу на наукову пенсію.

До досягнення 62-річного віку на пенсію за віком мають право чоловіки - наукові (науково-педагогічні) працівники 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

- 60 років – які народилися до 31 грудня 1952 року;

- 60 років 6 місяців – які народилися з 1 січня 1953 року до 31 грудня 1953 року;

- 61 рік – які народилися з 1 січня 1954 року до 31 грудня 1954 року;

- 61 рік 6 місяців – які народилися з 1 січня 1955 року до 31 грудня 1955 року.

 

Мінімальний страховий стаж для призначення пенсії за віком:

для жінок – 20 років;

для чоловіків – 25 років.

Збільшення на 10 років тривалості страхового стажу для призначення мінімальної пенсії за віком:

для жінок – 30 років;

для чоловіків – 35 років.

 

Наукова пенсія встановлюється в розмірі до 90% від заробітної плати.

Встановлення наукової пенсії в розмірі 80% від заробітної плати.

 

Для обчислення пенсії враховується заробітна плата наукового (науково-педагогічного) працівника за основним місцем роботи за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року, а також за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року.

Для обчислення пенсії враховується заробітна плата за основним місцем роботи за весь період страхового стажу на посадах наукового (науково-педагогічного) працівника, починаючи з 1 липня 2000 року.

За бажанням пенсіонера для обчислення пенсії також враховується заробітна плата за основним місцем роботи за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу на посадах наукового (науково-педагогічного) працівника підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв. Це положення застосовується за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у період до 1 січня 2016 року або в разі, якщо період страхового стажу на посадах наукового (науково-педагогічного) працівника, починаючи з 1 липня 2000 року, становить менш як 60 календарних місяців.

 

Для обчислення розміру пенсії враховується середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за рік, що передує року звернення за пенсією.

Для обчислення заробітку під час призначення пенсії науковому (науково-педагогічному) працівнику застосовується середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, у тому числі в сільському господарстві, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

 

Під час перебування на посаді наукового, науково-педагогічного працівника може виплачуватися наукова пенсія.

Пенсія, призначена відповідно до Закону України „Про наукову і науково-технічну діяльність”, у період роботи на посадах, які дають право на цю пенсію, виплачується за Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Таким чином, у період роботи на посаді наукового, науково-педагогічного працівника йому виплачується пенсія за віком і лише після звільнення – наукова пенсія.

 

автор: Ігор Олександров

час видання: 2012


04/09/2012