Індивідуальний підхід в організації самостійної роботи студентів

Індивідуальний підхід в організації самостійної роботи студентів

 

Євгенія Сарапулова,

кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри менеджменту Університету «Україна»,

Світлана Мирвода,

старший викладач кафедри менеджменту

Університету «Україна».

 

УДК 37.013 (075.8)

 

Анотація. У статті розкриваються основи індивідуалізації навчального підходу в процесі організації самостійної роботи студентів вузу. Розглядаються об’єктивні й суб’єктивні причини, що заважають студентам у навчанні. Акцентується увага на соціальних, навчальних і професійних труднощах першокурсників в період адаптації до навчання. Здійснюється аналіз індивідуальних властивостей особистості, які викладачеві необхідно враховувати при індивідуальному підході.

Ключові слова: індивідуальний підхід, самостійна робота студента, індивідуальні властивості людини, соціальні труднощі, навчальні труднощі

 

Аннотация. В статье раскрываются основы индивидуального подхода в обучении в процессе организации самостоятельной работы студентов вуза. Рассматриваются объективные и субъективные причины, которые мешают студентам в обучении. Акцентируется внимание на социальных, учебных и профессиональных трудностях первокурсников в период адаптации к обучению. Осуществляется анализ индивидуальных особенностей личности, которые преподавателю необходимо учитывать при индивидуальном подходе.

Ключевые слова: индивидуальный подход, самостоятельная работа студента, индивидуальные свойства человека, социальные трудности, учебные трудности

 

Annotation. The article covers the basics of individualizing learning approach in the of self-study students. Considered objective and subjective reasons social, educational and occupational difficulties freshman during adaptation to training. The analysis of individual personality traits that you should consider teacher an individual approach.

Keywords: personal approach, independent student work, individual property rights, social difficulties, learning difficulties.

 

Інтеграція України в єдиний європейський освітній простір вимагає підвищення рівня знань студентів, а відповідно, і рівня викладання у вищій школі. Один з аспектів, що найменше враховується викладачами вузів, – індивідуальний підхід при організації самостійної роботи студентів, яка, у зв’язку з постійним зростанням обсягів інформації, набуває у вузівській освітній системі все істотнішого значення. Проблему організації самостійної роботи студентів активно вивчають численні науковці. Останнім часом найбільш цікаві дослідження в цій галузі, з відповідними рекомендаціями щодо вирішення проблеми, здійснили Володько В.М., Іванова Т.В., Ковалевський І.Д., Кузьмінський А.І. В той же час, аспект індивідуального підходу до організації самостійної роботи студентів на сьогодні вивчений недостатньо.

Самостійна робота являє собою навчальну діяльність студента, яка планується й виконується за завданням, під методичним керівництвом і контролем викладача, але без його прямої участі. Студентам, особливо першокурсникам, буває складно правильно організувати самостійну роботу. В цьому випадку доцільно звернути увагу викладачів на проблему адаптації студентів до самостійної навчальної роботи. Адаптація (лат. «adapto» — «пристосовую») передбачає пристосування, до умов середовища. Студенти-першокурсники мають пристосуватися до умов життя і діяльності згідно з новими соціальними функціями і особливостями роботи вищого навчального закладу. У процесі адаптації їм необхідно подолати низку суб'єктивних і об'єктивних труднощів.

До об'єктивних труднощів належать ті, які визначаються середовищем, обставинами, особливостями діяльності конкретного вузу. На них студент не може здійснити безпосередній вплив, змінити їх на свою користь. У цьому плані можна виокремити три групи труднощів: соціальні, навчальні, професійні.

1) Соціальні труднощі можуть бути викликані зміною місця мешкання (проживання у гуртожитку), новими умовами життя, особливостями спілкування зі значним колом нових людей (викладачами, однокурсниками); необхідністю самостійно вести свій бюджет, влаштовувати власний побут, звикати до нового режиму і розпорядку дня та інше.

2) Навчальні труднощі викликані тим, що студенти зустрічаються з новими формами і методами навчальної діяльності, особливостями організації самостійної роботи, контролю за нею з боку викладачів.

Ефективними методами організації навчальної роботи студентів-першокурсників є чітке дозування завдань на кожне заняття, а також контролю і оцінювання самостійної роботи. Це зумовлено тим, що переважна більшість випускників загальноосвітніх шкіл недостатньо володіє методами самостійної навчальної роботи, у них не до кінця сформовані вміння самоаналізу і самооцінювання.

3) Порівняно менш складними є професійні труднощі. Труднощі долаються поступово шляхом оволодіння знаннями. Однак частина студентів стикається зі значними труднощами і розчаровуються у своєму професійному виборі. Саме тут студентам необхідна своєчасна допомога досвідчених педагогів. [1]

Суб'єктивні труднощі, викликані індивідуальними особливостями, вимагають від викладача індивідуального підходу. Індивідуалізація навчального підходу – надзвичайно складний процес, який потребує від викладача вищої школи глибокого володіння знаннями в галузі менеджменту, психології управління й педагогічної психології. В основі індивідуалізації навчального підходу лежить розуміння індивідуальних психологічних якостей студентів. Вивченням проблеми індивідуального підходу в організації навчального процесу займалися численні вітчизняні й зарубіжні науковці: Ю.К.Бабанський, Б.Вілкінсон, Ю.З.Гільбух, Дж.Добсон, Ф.Зімбаро, І.Я.Лернер, І.С.Якиманська та інші. Проте індивідуалізація навчання у вищій школі на сьогодні вивчена недостатньо і потребує додаткових наукових досліджень. Основою таких досліджень повинен стати аналіз особистості студента в процесі самостійної навчальної діяльності з позицій менеджменту, психології управління й педагогічної психології. Під цим кутом зору проаналізуємо найбільш важливі для навчального процесу індивідуальні властивості особистості.

Першою з найважливіших характеристик індивіда, яку неможливо проігнорувати педагогові, виступає темперамент. Темперамент визначається в довідниках як сукупність індивідуально-психічних особливостей людини, яка характеризується швидкістю виникнення почуттів та реакцій і їх силою. І.П.Павлов і його послідовники Ю.Г.Віленський, В.С.Мерлін, В.А.Трошихін, М.А.Усієвич та ін. [2, 3] довели: кожна людина живе у своєму власному фізіологічному ритмі. Далеко не всім сучасним керівникам і викладачам вузів відомо, що темперамент людини протягом життя в основі своїй не змінюється і залежить від фізіологічних особливостей організму, хоча це експериментально довели ще у ХІХ столітті відомі російські вчені П.Ф.Лесгафт і А.Нікіфоров. [4]

У ХХ столітті в лабораторних умовах під керівництвом І.П.Павлова була проведена серія досліджень, завдяки яким висновки науковців ХІХ століття підтвердилися, а також виявилися нові докази фізіологічного походження темпераменту. Різноманітність поведінкових форм людини і тварин пояснювалася тепер не тільки особливостями структури кровоносної системи, а також властивостями нервової системи (силою, урівноваженістю і рухливістю нервових процесів), тобто типом вищої нервової діяльності. [3]

У наш час оптимальним загальноприйнято вважати сангвінічний темперамент. Сучасні вчені визначають сангвініка як представника сильного, урівноваженого, рухливого типу нервової системи. Люди з цим темпераментом легко пристосовуються до будь-яких вимог, оточуючих, колективів, установ. Сангвінік працює достатньо швидко, але при необхідності може уповільнити темп і виконати роботу з особливою точністю й ретельністю. Відповідно, у студента сангвініка проблем з самостійною роботою виникати не повинно. У представників інших темпераментів самостійне виконання завдань викличе певні утруднення.

Так фізіологічно обумовлено, що меланхолік навіть за найсприятливіших умов виконує кожну роботу приблизно удвічі повільніше за сангвініка. Тому на виконання самостійної роботи таким студентам необхідно виділити удвічі більше часу. Меланхоліка швидко стомлює будь-яка діяльність, навіть легка і приємна. Його лякають нові завдання і великі обсяги роботи. Тому, щоб меланхолік якісно виконав роботу, викладачеві доцільно розподілити завдання на частини. Саме студенти з цим типом темпераменту в процесі навчання потребуватимуть найчастіших консультацій з викладачем та його підтримки.

Найскладніше буде самостійно працювати над навчальним матеріалом холерикові. Йому складно надовго зосередитися на одній роботі. Він швидко стомлюється від рутини, одноманітності. Як правило, все робить надзвичайно швидко і неякісно, часто не доводить справ до кінця. Завдання студентові холерикові слід, як і меланхолікові, видавати невеликими частинами. Розпорядження й інструкції холерики, переважно, на дослуховують до кінця, не вникають глибоко в суть справи, тому слід інформувати холерика стисло, небагатослівно, акцентуючи його увагу на основних аспектах, надати письмову інструкцію. Не зайве також перевірити, чи зрозумів холерик суть справи. Якщо студент холерик неякісно виконав завдання, недоцільно його сварити, оскільки майже ніякого ефекту, окрім “вибуху” емоцій це не дасть. Дієвою буде вимога повторного сумлінного виконання.

На відміну від ХХ –ХХІ століть, з часів до нашої ери і до початку ХХ століття оптимальним типом темпераменту вважався флегматичний. [4] Так іще І.Кант найвище оцінював флегматичний темперамент, називаючи його «темпераментом філософів». [5] Самостійну навчальну роботу студент флегматик виконує сумлінно, якісно, але (як фізіологічно обумовлено), надзвичайно повільно. В кожну проблему флегматик намагається вникнути якнайглибше. Флегматик – це людина, яка спочатку все ретельно продумає, прорахує, виважить, і лише потім скаже чи зробить. Викладачам важливо пам’ятати, що студент флегматик не здатний швидко зорієнтуватися, тому усі завдання потрібно видавати йому заздалегідь.

Неправильний підхід до флегматика – це покарання його за повільність. Наслідки такого ставлення здебільшого трагічні: у студента може виникнути так званий дидактогенний (спровокований в ході навчального процесу) невроз. Він починає працювати швидко, але неякісно, несумлінно; формується комплекс неповноцінності, пов’язаний з постійними невдачами. В результаті індивід не розкриває себе як особистість, не реалізує закладений природою розумовий потенціал. [3, 6]

Порушення природного ритму, намагання нав’язати індивідові непритаманний йому темп діяльності негативно впливає на здоров’я, інтелект і психіку особистості, тому визначення й врахування темпераменту студента при організації його самостійної роботи – одне з важливих завдань викладача.

Друга істотна для організації навчального процесу характеристика індивіда полягає в залежності діяльності студента від домінування в нього правої чи лівої півкулі головного мозку. Ця особливість також обумовлена фізіологічно.

Якщо у студента домінує ліва півкуля, організувати виконання самостійного завдання йому нескладно, оскільки «лівопівкульним» людям притаманні такі риси, як:

1) здатність самостійно планувати власну діяльність і дотримуватись накресленого плану;

2) схильність до самоконтролю й самооцінки;

3) оперування знаковими системами;

4) безпроблемне сприймання, осмислення й засвоєння текстів;

5) високий рівень логічного й абстрактного мислення;

6) хороша довільна пам’ять;

7) хороша орієнтація в часі (студент здатний самостійно організувати свою роботу так, щоб завершити її вчасно, в повному обсязі);

8) здатність сприймати навчальний матеріал без наочності;

9) орієнтація на засвоєння теоретичного матеріалу;

10) впевненість у власних силах;

11) позитивні емоції, спрямованість на успіх.

Урівноважене функціонування півкуль фактично дозволяє індивідові діяти аналогічно попередньому.

Домінування правої півкулі означає відсутність у студента усіх вищезазначених якостей і заміну їх на протилежні. Відповідно, викладачеві слід у даному випадку підсилити контроль, допомогти студентові у плануванні ним самостійної роботи, рекомендувати таку літературу, яка б містила схеми, таблиці, діаграми та інше унаочнення навчального матеріалу; надавати консультативну допомогу в процесі виконання студентом запланованої роботи. [6]

Третє. В ході виконання студентом самостійної роботи провідне значення мають індивідуальні властивості його уваги й мислення. Недостатня концентрація уваги і недостатньо глибоке й критичне мислення (що характерно, наприклад, для холерика) ведуть до утруднення при визначенні головного й другорядного під час опрацювання значної кількості складного навчального матеріалу. На наш погляд, одним з можливих варіантів коригування самостійної навчальної роботи студентів в цьому плані може бути використання у вузівській практиці опорних сигналів, запропонованих у восьмидесятих роках ХХ століття донецьким педагогом В. Ф. Шаталовим. Ключові поняття навчального тексту кодуються за допомогою слів або символів. Взаємозв’язок між основними поняттями фіксується завдяки складанню схеми. Таке унаочнення дозволяє студентові легко відрізнити головний матеріал від другорядного й, відповідно, глибше усвідомити його зміст.

Четверта індивідуальна якість особистості виступає як сформована в ході виховання ознака характеру. Як засвідчують дослідження, здійснені у другій половині ХХ століття групою українських вчених на чолі з відомим лікарем М.М.Амосовим, всі люди умовно поділяються на три категорії за типом визнання ними авторитету. Це такі, хто визнає: 1) авторитет сили (найнижчий рівень духовного розвитку); 2) авторитет інтелекту (середній рівень); 3) авторитет духовності (найвищий рівень). Згідно психологічних досліджень, до першої групи належить близько 80% суспільства, до другої – близько 18%, до третьої – близько 2%. [7]

Особи, які визнають авторитет сили, виховувалися в таких умовах, де поважали тільки того, хто міг стати джерелом неприємностей. Відповідно, студенти, які належать до першої категорії, сумлінно виконуватимуть самостійні завдання, тільки якщо у разі невиконання на них чекає покарання: негативна оцінка, позбавлення стипендії, відрахування з університету. Відповідно, викладачеві необхідно продумати і на початку роботи ознайомити  цю категорію студентів з можливими негативними наслідками їхньої бездіяльності. Тільки у такий недемократичний, але виправданий у менеджменті і психології спосіб, реально попередити неуспішність найбільш численної групи студентів.

Студенти, які визнають авторитет інтелекту, старанно навчатимуться у тому випадку, якщо викладач зуміє зацікавити їх новою дисципліною, або якщо це буде вигідно (наприклад, знання даної дисципліни необхідне студентові заочної чи вечірньої форми навчання для стрімкого кар’єрного зростання на роботі). Для цих студентів провідне значення матиме мотивація необхідності вивчення тієї чи іншої дисципліни і зв’язок теорії з практикою.

І тільки остання категорія студентів, що визнають авторитет духовності, старанно виконуватимуть завдання виключно тому, що несумлінно виконати його не дозволить совість. Ці студенти не потребують додаткових стимулів, а нерідко навіть і контролю.

П’ята індивідуальна особливість – здібності студентів. Враховуючи різні рівні здібностей, доцільно готувати для студентів індивідуальні самостійні завдання. Завдання можуть різнитися не тільки за змістом, але й за способом виконання. У одних студентів більша схильність до виконання репродуктивних завдань, у інших – до творчих.

Висновки. В реальній практиці вищого навчального закладу провідна активність залишається за викладачем фактично в усіх видах діяльності. Він виступає як в ролі джерела, так і в ролі контролера знань.

Оволодіння знаннями — це, в першу чергу, процес наполегливої активної діяльності людини. В умовах переходу людства до інформаційно-технологічного суспільства, до суспільства знань, даремно сподіватися, що за роки навчання у вищому навчальному закладі можна запастися потрібними знаннями на все життя. Зміст знань оновлюється надзвичайно швидко, а тому головним завданням вищої школи, поряд із задоволенням потреб особи в інтелектуальному, культурному й моральному розвиткові, є оволодіння майбутнім фахівцем ефективними і раціональними методами самостійної навчальної роботи, відповідно до особливостей конкретного фаху, підготовка його до участі у процесі неперервної освіти.

Організація у вищому навчальному закладі самостійної роботи студентів повинна враховувати їхні індивідуальні особливості й пізнавальні можливості. Ефективність самостійної роботи значною мірою залежатиме від якості керівництва нею з боку викладача, від правильності мотивації, оптимальності інструктажу, своєчасності надання допомоги і, безумовно, від реалізації грамотного індивідуального підходу.

 

Список використаних джерел та літератури:

1. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи. – К.: Знання, 2005. – 486 с.

2. Мерлин В.С. Очерк интегрального исследования индивидуальности. – М.: Педагогика, 1986. – 544 с.

3. Симонов П.В., Ершов П.М. Темперамент. Характер. Личность. – М.: Наука, 1984. – 161 с.

4. Лесгафт П.Ф. Школьные типы (антропологические этюды). – С.-Пб.: Типография А.С. Суворина, 1884. – 312 с.

5. Кант И. Сочинения: В 6-ти т. – Т.2 – М.: Мысль, 1964. – 510 с.

6. Захаров А.И. Детские неврозы (психологическая помощь родителей детям). – С.-Пб., 1985. – 191 с.

7. Амосов Н.М. Здоровье и счастье ребёнка // Знание. Серия «Педагогический факультет». – 1997. – №12. – 96 с.

 

Джерело: Український науковий журнал

«ОСВІТА РЕГІОНУ. ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, КОМУНІКАЦІЇ», 2013, № 4

автор: Євгенія Сарапулова, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри менеджменту Університету «Україна», Світлана Мирвода, старший викладач кафедри менеджменту Університету «Україна»

видання: Український науковий журнал «ОСВІТА РЕГІОНУ. ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, КОМУНІКАЦІЇ», 2013, № 4, час видання: 2014

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


05/06/2014