Завдяки позашкільній освіті

Завдяки позашкільній освіті

 

Майже кожна людина старшого віку в часи свого безтурботного дитинства навчалася крім школи ще в тому чи іншому гуртку, секції чи клубі. Дівчатка, мріючи стати танцівницями чи співачками, займалися хореографією, співом. Хлопчики ж марили авіа- та автомодельною справою, займалися спортом, при цьому розвиваючись, спілкуючись, реалізуючи свої можливості.

На жаль, сьогодні чи то через суспільну нестабільність та невизначеність, чи то через байдужість дорослих роль позашкільної освіти у вихованні дітей значно зменшилась. Проте чи замислюється хтось, яким буде моральне, культурне обличчя нового покоління українців без такої освіти? Чи може сучасне Міністерство освіти і науки України натомість запропонувати їм щось рівноцінне?

Зі стрімким розвитком наркоманії, алкоголізму та тютюнопаління серед сучасної молоді створення позашкільних навчальних закладів є пріоритетним. Основні завдання цих закладів - створювати такі умови, щоб діти з раннього віку розвивалися відповідно до своїх інтересів, бажань, потенційних можливостей, щоб постійно прагнули отримати нові знання, випробовувати себе у мистецтві та спорті. Іншими словами, мета цих закладів полягає у своєрідній профілактиці шкідливих звичок: дітям, які з першого класу займаються у гуртках, секціях чи клубах (відповідно за інтересами), байдуже, що роблять їхні ровесники у ресторанах та барах.

Зрештою, чим відрізняється позашкільна освіта від шкільної? А тим, що перша ґрунтується винятково на принципі добровільного вибору дитини. Дитина сама обирає гурток, який найбільше відповідає її власним інтересам та уподобанням. Дуже часто саме педагоги-«позашкільники» виявляють природні здібності дитини до тієї чи іншої професії, її потенційні можливості і дають їй імпульс до подальшого розвитку. А це у свою чергу спростовує поширений стереотип про те, що дитина зобов’язана блискуче знати всі предмети шкільної програми, «відмінно» відповідати на всіх уроках. Із цього приводу чудово висловився ще в 1901 році дослідник В.Освальд: «Видатні люди майже всі були в дитинстві поганими учнями. Це пояснюється тим, що школа прагне до того, щоб її вихованці набули певних «середніх» знань у галузі найрізноманітніших предметів, а особлива здібність і любов учня до окремих предметів, яка буває звичайно пов’язана з відразою до інших предметів, переслідується школою як найвищою мірою небажаний напрям розуму. Але крайня однобічність якраз є однією з найхарактерніших (правда, не цілком безумовних) ознак майбутніх видатних людей, і прагнення школи усунути або знищити цю однобічність означає не що інше, як прагнення по можливості заглушити таланти майбутнього генія». Таке твердження вченого не викликає сумнівів із огляду на літературні джерела, які свідчать про те, що значна частина великих людей дійсно відчувала серйозні труднощі у школі.

На мій погляд, система позашкільної освіти може стати інноваційним методом соціалізації дітей-інвалідів. Нині їх в Україні налічується близько 122,6 тис. осіб. Заохочення цих дітей до занять у різноманітних гуртках та секціях, їхня інтеграція в суспільний простір сприятиме створенню рівних можливостей для них самих, а також стане вирішальним нищівним ударом по давно сформованих уявленнях про бездарність та непристосованість дітей із обмеженими фізичними можливостями. Позашкільні заклади мають стати для них ще одним і, мабуть, чи не найдосконалішим реабілітаційним закладом поряд із інтернатами та соціально-психологічними центрами. Адже саме в них діти-інваліди матимуть змогу знайти друзів за спільними інтересами серед здорових однолітків.

Поряд із цим важливо проводити інформаційну роботу в закладах освіти (в тому числі й позашкільної), яка б закликала школярів та студентів до співчутливого та поважливого ставлення до цих дітей. Пріоритетним завданням у майбутньому повинно стати прагнення сформувати в суспільстві розуміння проблем дітей і підлітків, які мають особливості в інтелектуальному чи фізичному розвитку. Такою просвітницькою справою можуть зайнятися студенти-волонтери, які вчаться на соціально-педагогічних або психологічних факультетах.

Із кожним роком зростає роль позашкільних закладів у забезпеченні зайнятості дітей і підлітків, організації їх дозвілля, профілактики правопорушень, наркоманії та інших асоціальних проявів серед неповнолітніх. Тому, враховуючи все це, стає незрозуміло, чому позашкілля, яке, здавалось би, слід усіляко підтримувати і сприяти його розвитку, не має належної підтримки з боку влади. Адже, на жаль, міські й районні позашкільні навчальні заклади, які мали б фінансуватися з місцевих бюджетів, практично не отримують кошти на існування.

Англійський письменник Джон Рескін висловився так: «Для того, щоб люди знаходили щастя в тому, що вони роблять, необхідно дотримуватись трьох речей: робота має бути їм по силі, вона не повинна бути виснажливою та її обов’язково має супроводжувати успіх». Це стосується не лише вихованців позашкільних закладів навчання, але й працівників соціальної сфери, які повинні сприяти розвитку мережі цих закладів.

Його (Рескіна) колега «по цеху» Драган Єрьомич радив: «Розпочинаючи будь-яку справу, потрібно бути сміливим, розумним і витривалим: сміливим - для того, щоб почати діяти, розумним, щоб здійснити задумане, витривалим - аби мати терпіння досягти поставленої мети». Будемо сподіватися, що бажань, знань та ініціативності працівників соціальної сфери вистачить для того, щоб розширити практику позашкільного навчання. Була б тільки підтримка держави…

 

Юрій Коляда,

студент IV курсу (спеціальність «Соціальна робота»),

Газета «Університет «Україна», №11, 2007


 

автор: Юрій Коляда, студент IV курсу (спеціальність «Соціальна робота»)

видання: Газета «Університет «Україна», №11, 2007, час видання: 2007


25/02/2010