Авторитет викладача ВНЗ як його професійна якість

АВТОРИТЕТ ВИКЛАДАЧА ВНЗ ЯК ЙОГО ПРОФЕСІЙНА ЯКІСТЬ

Постать викладача ВНЗ, його професійна компетентність, імідж, престиж, авторитет набувають надзвичайно важливого значення в контексті соціального вмотивування принципу інноватизації суспільства. Тим часом гуманістична функція авторитету як провідного соціального мотиватора ще недостатньо усвідомлюється нині. Відомо немало випадків, коли викладач ВНЗ, маючи достатній рівень професіоналізму, авторитетом не користується. Чому ж так відбувається? Вважаємо, що це насамперед залежить від розвиненості його особистісних якостей: манери мислення, спілкування, прийняття рішень, адекватної оцінки ситуації, що виникла тощо.

Але основою авторитету є, безумовно, довіра. А довіряти молода людина може тому, хто щирий, толерантний.

За сучасних умов для кожного викладача є можливість стати носієм авторитету Важливу роль має відіграти власний, особистісний потенціал конкретної людини: спосіб мислення, особистісне сприймання суспільних вимог і нормотворень, стиль поведінки, воля, обов'язок, інтерес, бажання тощо.

Ще в працях Платона, Арістотеля, у доктрині конфуціанства проглядається природа авторитетних відносин. Перший досвід наукового підходу до суті авторитету знаходимо у творах німецьких учених Г.В.Гегеля, Ф.Ніцше, Ф.Енгельса, М.Вебера, Г.-Х.Гадамера, М.Шелера, Ю.Хабермаса та ін.

Пошуком авторитетних форм соціальних відносин займались і наші вітчизняні вчені Г. Сковорода, В.Антонович, М. Драгоманов, М. Грушевський, М. Хвильовий, В. Липинський, Д. Донцов, І. Лисяк-Рудницький та ін.

Складність і багатоплановість проблеми, її міждисциплінарний характер виокремили низку напрямів у цій галузі, зокрема у по: літологічному, соціологічному, етичному, соціально-психологічному аспектах.

Авторитет педагога (в нашому випадку викладача ВНЗ) пов'язаний із властивостями, рисами самої особистості, зокрема її цінностями, ціннісними орієнтаціями. Він становить той особливий, єдино можливий простір морально-практичних вчинків індивіда, де останній, власне, й життєдіє відповідально чи безвідповідально.

У дослідженнях вирізняють такі суб'єкти авторитету як особистість, соціальна група, організація, партія, інституція, народ, нація, держава. З-поміж безособистісних суб'єктів авторитету виокремлюються: ідея, погляд, переконання, цінність, традиція, професія, посада, влада і т.д. У педагогічній діяльності людина - основний, домінуючий суб'єкт авторитету.

Авторитет як соціальна якість і механізм соціальної взаємодії, як система "вплив - підпорядкування" в навчально-виховному процесі створює підґрунтя для морального самовизначення, особистісного саморозвитку та самопрезентації свідомого студента.

Ми розглядаємо авторитет як ознаку, як форму й результат соціальної взаємодії, як соціальний регулятор у соціумі. Він є мотиватором і регулятором міжіндивідних відносин.

Доцільно, на наш погляд, розглянути передумови зростання авторитету викладача ВНЗ. До них належать: достойна державна оплата праці; зменшення педагогічного навантаження; реальні та продуктивні заходи щодо оздоровлення викладача на рівні області, міста, району; розширення його інформаційної культури, світогляду, в тому числі за фахом; створення умов за місцем роботи для пристойного зовнішнього вигляду (консультації та послуги модельєрів, перукарів, візажистів тощо).

До резервів нарощування професіоналізму, який становитиме фундамент, основу авторитету, можна віднести: самоосвіту, вивчення найкращого вітчизняного та зарубіжною досвіду, належну інформаційну культуру (доступ до Інтернету, надання експрес-інформації тощо); ознайомлення з існуючими і створення особистих новітніх технологій навчання та виховання студентів; участь у громадському, громадсько-політичному житті країни; оволодіння іноземною мовою, що дасть змогу широко знайомитися з матеріалами за фахом тощо.

Давноочікуваною потребою викладачів ВНЗ є роздроблення методичних рекомендацій: оцінки професіоналізму в ході атестації, самооцінки; винайдення форм і методів стимулювання професіоналізму, прояву ініціативи, створення цікавих прагматичних проектів; узагальнення досвіду чинних традицій у педагогічних колективах, демонстрування кар'єрного зростання викладачів ВНЗ.

Досвідчені викладачі, як правило, дотримуються пам'ятки, в яку входять такі сентенції:

- щоб стати успішним, помітним, не слід боятися змінити себе;

- "все" (багатослів'я знижує авторитет);

- успіх визначається не стільки працелюбністю, скільки ефективністю роботи;

- без чіткого уявлення про результат неможливо знайти засоби його досягнення; свою персону слід сприймати з гумором; неможливо здобути авторитет назавжди. Авторитет виборюється щоденно.

Для усвідомлення рівня особистісного авторитету пропонуємо відповісти самому собі на такі запитання: що людям подобається в мені? Хто (що) є для мене авторитетом? Що я знаю про своїх колишніх учнів? Якими з них можна пишатися і чого? Які проекти навчання та виховання студентів розробив (розробила) і запропонував (запропонувала) останнім часом? Що я вмію і чого можу навчити студентів, у тому числі в позанавчальний час? Чи є моє прізвище з-поміж авторів освітянської преси? Які роки в педагогічній діяльності є для мене "зоряними", пам'ятними? Чим? Який "прорив" я можу зробити у своїй педагогічній діяльності (у методиці навчання, в теорії та практиці виховання)? У чому і як визнають мене колеги по роботі? Наскільки я наділений (наділена) почуттям міри? Чи вистачає мені гарного смаку? Чи доводилось мені у присутності студентів визнавати свої помилки?

Пригадайте випадки, коли Ви відчували емоційний шок у ході спілкування зі студентами? Що було причиною? Який вихід Ви знайшли? Чи так і не знайшли?

Принагідно зазначимо, що розглядати й обговорювати проблему авторитету слід не лише на рівні особистості, а й, певно, на рівні підрозділів вищого навчального закладу.

І на закінчення доходимо висновку: "віддзеркаленням" професіоналізму викладача ВНЗ був і є його авторитет.

 

Лідія ЗАВІРЮХА,

старший науковий співробітник

Інституту соціальної та політичної психології НАН України,

доцент Університету "Україна"

("Педагогічна газета", № 8 (121), серпень, 2004)


автор: Лідія Завірюха, старший науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології НАН України, доцент Університету "Україна"

видання: "Педагогічна газета", № 8 (121), серпень, 2004, час видання: 2004


25/02/2010