Приватна освіта: для нас – незвична, за кордоном – найкраща

Приватна освіта: для нас – незвична, за кордоном – найкраща

 

Можливо, саме недержавні вищі навчальні заклади стануть для нас тією альтернативою, яка допоможе збалансувати ситуацію у вищій освіті

 

Рейтинг 200 кращих вищих навчальних закладів планети на 2012-2013 роки було нещодавно оприлюднено міжнародним інформаційним агентством Thomson Reuters спільно з британським виданням Times Higher Education. Примітно, що більше половини вишів першої десятки – приватні.

На вершині списку опинився Каліфорнійський технологічний інститут, який обійшов багаторічного лідера – Гарвардський університет. Останній, несподівано для всіх, посів лише четверту сходинку, поступившись товаришеві за «Лігою Плюща» – Стенфорду – та британському Оксфорду. Шість із семи американських вишів першої десятки є приватними – на відміну від Оксфорда, Кембриджа та Імперського коледжу Лондона, якими опікується уряд Туманного Альбіону (у Великій Британії 99% вищих навчальних закладів є державними). Із повним рейтингом можна ознайомитися на сайті видання: www.timeshighereducation.co.uk.

Незалежна вища освіта – ознака елітарності

США мають найбільш розвинену систему приватної вищої освіти, у той час як Європа славиться незалежною доуніверситетською підготовкою. Англійські приватні школи визнані одними з найкращих у світі, а славетні Оксфорд і Кембрідж, хоча і вважаються державними університетами, не мають бюджетних місць. Студент має оплатити навчання самостійно або ж довести хоча б одній комісії із численних фондів та громадських організацій, що він – достатньо розумний і талановитий для отримання стипендії. Різниця між такими формами навчання лише в ціні: за рік навчання у престижному виші Великої Британії доведеться сплатити від 6 до 15 тисяч фунтів, а освіта у Прінстонському університеті у США (до речі, шостий у рейтингу) коштуватиме близько 37 тисяч доларів за той самий термін.

Нині простежується гуманна тенденція: навіть найпрестижніші приватні університети враховують потреби талановитих людей із малозабезпечених родин, поступово викреслюючи зайві нулі з прейскурантів. Нерідко керівництво університетів ставиться з розумінням до абітурієнтів, яким не вистачає грошей на навчання, і робить знижку, яка може сягнути і половини вартості програми навчання. До речі, така практика поширена й серед деяких українських недержавних вищих навчальних закладів.

Основним аргументом на користь саме приватного навчання західні спеціалісти називають індивідуальний підхід до кожного: організація творчих майстерень і власних проектів замість нудних лекцій, залучення студентів у навчальний процес як повноправних його членів, а не сторонніх слухачів. По суті, освітні послуги є товаром, який абітурієнт так чи інакше купує. Завдання вишу – залишити клієнта задоволеним. Та й самі студенти, які віддали знайдені величезними зусиллями гроші за можливість відвідувати заняття, навряд чи будуть ставитися до них легковажно. В самий механізм вступу до приватного вищого навчального закладу вже закладено розуміння цінності майбутнього диплому. Він є символом приналежності до соціальної еліти суспільства, якої досягаєш завдяки тяжкій праці.

Навіть Індія – країна з дуже високим рівнем неграмотності серед населення – дуже уважно ставиться до організації системи незалежної освіти. Індія неспроможна охопити мережею обов’язкового навчання усіх своїх громадян, кількість яких давно перевалила за мільярд. Із юридичної точки зору, утримувати незалежну школу в Індії можуть лише некомерційні громади, що отримали спеціальну ліцензію від уряду. Приватні школи стали вагомою альтернативою державним, особливо завдяки тому, що рівень якості навчання в них вищий, а навчальний процес ведеться англійською мовою.

 

Думка студентів: погляд зсередини

«Мені здається, було б непогано поговорити про переваги й недоліки студентського життя у приватному коледжі», ‒ пише юна блогер Карлі на сайті www.seventeen.com. Дівчина зазначає, що можна вважати як позитивними, так і негативними одні й ті самі характерні риси маленьких приватних навчальних закладів, не кажучи вже про гігантів «Ліги Плюща». На обмеженій території майже неможливо загубитися, але й місця для прогулянок небагато. Менше людей – одночасно і знаєш всіх, і хочеться більше нових облич. Менше вечірок, але кожна з них є особливою. Великі кімнати для проживання – та вони дорожчі, ніж звичайний гуртожиток. Асортимент страв обмежений – але якість ліпша. «Нехай ці особливості здаються маленькими й безглуздими, але вони насправді мають значення!», ‒ переконана Карлі.

Приватна освіта вже давно пустила міцне коріння у Східній Європі. Наприклад, у Будапешті вже чверть століття діє успішна школа бізнесу IMC Graduate School of Business, де за 17 місяців можна отримати ступінь MBA – магістра з ділового адміністрування. Особливістю цього навчального закладу є отримання випускниками одразу двох дипломів – європейського й американського.

«Тут узагалі відсутнє популярне серед наших співвітчизників поняття «від сесії до сесії живуть студенти весело», ‒ поділилася в інтерв’ю виданню «Обучение за рубежом» російська студентка Юля, яка навчалася в IMC. – Протягом усього семестру нам інколи доводилося корпіти над книгами по 20 годин на день, аби встигнути підготуватися до всіх лекцій. Часу на підготовку обмаль, а іспити проводяться двічі на семестр – усередині та наприкінці, при цьому графік занять не змінюється. Окрім стандартних лекцій ми розбирали «кейси», тобто різні ситуації, а також готували спільний груповий проект. Метою такого проекту було отримання знань шляхом власних досліджень, а потім презентація результатів перед усіма студентами й запрошеними представниками компаній, які мали змогу краще придивитися до успіхів студентів і, можливо, обрати майбутніх працівників…».

У нашому пострадянському світі ставлення до вищої освіти дещо інше. Ми впевнені, що держава має забезпечувати себе молодими спеціалістами. «Хоч кудись, а вступлю, аби на бюджет!» ‒ ось як тішать себе власники не дуже блискучих атестатів. І вступають, щоби за кілька років поповнити лави армії «недофахівців».

На жаль, велика кількість бюджетних місць не завжди є позитивним явищем. З одного боку, від освіти нікуди не подітися, і навіть найзавзятіші нероби дещо активізуються хоч під час сесії. Але з іншого – до того, що легко дісталося, люди зазвичай не ставляться з відповідною повагою.

Чи не тому жоден український університет не увійшов навіть у п’яту сотню рейтингу Times Higher Education? Найвищу серед наших вишів оцінку отримав Київський національний університет імені Т.Г. Шевченка: він розташувався у групі 501‒550.

Пора звикати, що держава за нас навчатися не може, і вища освіта за принципом «для галочки» або «так прийнято» ‒ нікому не потрібна. Можливо, саме приватні виші стануть для нас тією альтернативою, яка допоможе збалансувати ситуацію.

 

Вікторія Скрипник,

студентський Медіа-центр Університету «Україна», для Освіта.ua.

автор: Вікторія Скрипник, студентський Медіа-центр Університету «Україна»

видання: Освіта.ua., час видання: 2013

адреса видання: Освіта.ua.


26/01/2013