Маріонетка
Ти стрів свою маріонетку
з небесним кольором очей.
Не істеричку, не кокетку,
але без брендових речей.
Вона тебе вже рік кохає.
Ти знав, але усе мовчав.
І почуттів вже було мало,
Що б ти щасливим знову став.
Вона – раба, навколо кралі,
Вона нікуди не втече.
Лиш сяде на вікні в печалі,
І пара сліз униз стече.
Навколо місто, осінь скоро
І видно в небі ключ лелек.
А там внизу іде напором
Музло із сотень дискотек.
І він десь там, і він не з нею.
Вона пробачить і простить.
І ворон кряче над землею,
І в шумі вулиць місто спить.
А завтра знову та ж усмішка
І ті ж слова, і та ж брехня.
Й до болю ненависне ліжко.
І так щоночі, так щодня.
Він щез, і ти помстилась іншим,
Спаливши тисячі сердець.
Та біль в душі кричав все більше,
Продовживши смертельний герць.
Його залишити. Нізащо!
Піти від нього. Я боюсь…
Він зміниться, він стане кращим.
Лише за нього я молюсь.
Ти помінялась, стала тінню.
Скривив усмішку втрати страх,
і серце льодяним камінням
Розбилось в кришталевий прах.
Ти будеш мстити всім і всюди,
Та він сміється у тобі,
бо ти – його маріонетка.
Раба, загублена в житті….
Ігор Володимирович Хлопик
автор: Ігор Володимирович Хлопик, бакалавр-документознавець, Білоцерківський інститут економіки та управління Університету «Україна»
час видання: 2008
25/02/2008
- Рубрики
- Усі
- Вірші про кохання
- Громадянська позиція
- Гумор
- Духовність
- Есе
- Збірки поезії
- Лірика
- Мудрість століть
- Патріотична поезія
- Переклади
- Проза
- Спогади
- Університету "Україна" присвячується