Маріонетка

Маріонетка 

 

Ти стрів свою маріонетку

з небесним кольором очей.

Не істеричку, не кокетку,

але без брендових речей.

 

Вона тебе вже рік кохає.

Ти знав, але усе мовчав.

І почуттів вже було мало,

Що б ти щасливим знову став.

 

Вона – раба, навколо кралі,

Вона нікуди не втече.

Лиш сяде на вікні в печалі,

І пара сліз униз стече.

 

Навколо місто, осінь скоро

І видно в небі ключ лелек.

А там внизу іде напором

Музло із сотень дискотек.

 

І він десь там, і він не з нею.

Вона пробачить і простить.

І ворон кряче над землею,

І в шумі вулиць місто спить.

 

А завтра знову та ж усмішка

І ті ж слова, і та ж брехня.

Й до болю ненависне ліжко.

І так щоночі, так щодня.

 

Він щез, і ти помстилась іншим,

Спаливши тисячі сердець.

Та біль в душі кричав все більше,

Продовживши смертельний герць.

 

Його залишити. Нізащо!

Піти від нього. Я боюсь…

Він зміниться, він стане кращим.

Лише за нього я молюсь.

 

Ти помінялась, стала тінню.

Скривив усмішку втрати страх,

і серце льодяним камінням

Розбилось в кришталевий прах.

 

Ти будеш мстити всім і всюди,

Та він сміється у тобі,

бо ти – його маріонетка.

Раба, загублена в житті….

 

Ігор Володимирович Хлопик

автор: Ігор Володимирович Хлопик, бакалавр-документознавець, Білоцерківський інститут економіки та управління Університету «Україна»

час видання: 2008


25/02/2008