Син у матері хліба просив…

 

Син у матері хліба просив…
Де той хліб?
Хоч би взяти окрайчик.
Стільки душ мертвий голод косив,
До саменького скону терплячих.

Син у матері хліба просив…
А синів тих і доньок –
Мільйони.
Як же вітер тоді голосив,
І чинилось страшне беззаконня.

Колихали матусі дітей.
Чи прокинуться ранком?
Не знали.
Пригортали сильніш до грудей
Тих кровинок, які погасали.

Ой, чого ж ти фарбуєш хати
Тільки в чорне, важкий тридцять третій?
І видніються всюди хрести
Та обличчя голодної смерті.

І неначе в жахливому сні
Україну мою розпинають,
І відлунює все це в мені
Кожним дзвоном скорботним без краю.

І в уяві моїй воскресив
Дотик пам’яті мить цю трагічну:
Син у матері хліба просив,
Янголятком відходив у вічність.

Помолюся…
Свічу запалю
І послухаю тишу свічкову.
Доки вірую, доки люблю –
Не погасне ця пам’ять тернова.

22 листопада 2016 р.
Юрій Тітов

автор: Юрій Тітов

час видання: 2016


22/11/2016