Монолог

Монолог

 

Я не сніг у непроглядну дниноньку,
Не мороз, що душі холодить,
Я голублю променем калиноньку,
Щоби словом далеч запалить.

 

Я зливаюсь з осяйними ріками
І цілую рідні береги.
Я своє життя, терпінням виткане,
Вам несу у полум’ї снаги.

 

Я не попіл на останніх згарищах,
Не безвихідь в прірві порожнеч.
Проливаю світло понад хмарами
І благаю, щоб спинився смерч.

 

Я не стогін, не струна обірвана,
Не минуще між камінних стін,
Не піщина, згублена зневірою,
Не самотня у зажурі тінь.

 

Я – людина, що іде по світові
І щомиті Бога прославля.
Я скресаю на вустах молитвою,
Щоби чули небо і земля.

 

Доки моє серце буде битися –
Не мине у слові боротьба.
Сумові не зможу я скоритися,
Кожен крок мій – за народ мольба.

 

Юрій Тітов

 

автор: Юрій Тітов

час видання: 2015


15/09/2015