Роздуми на березі Дніпра, поетична балада

Роздуми на березі Дніпра, поетична балада

 

…Історіє, ти знов живеш

в прадавніх сполохах Трипілля.

Цим поетичне світло ллєш,

мов в келихи хмільного зілля

В натхненні я згадав ім’я –

те, що дарує почуття.

І знов моя строфа лірична

живе у ньому симфонічно…

Брати слов’яни, я нащадок

Трипільських пращурів святих,

пишу про те, як вже без них

живу – наслідую їх спадок.

У спокої не залишаюсь,

коли в минуле придивляюсь…

…Дніпро – велика річка часу:

немов увесь я в течії –

спливають місяці й роки.

Мене охоплює відраза –

немає сил. Мене несе

кудись на гострі камінці,

хоч є стило в моїй руці –

карбую літери щоразу…

На берегах лежать каміння –

сумних образ лихі створіння.

На дні – уламки каяття

штормів буденного буття.

У спокої не залишають –

немов невігласа карають

за давні помилки життя.

Незадоволення летять

до мене, йдуть... Чого хотять,

бажають хвилі ці не тихі, –

буремні, пакосні, великі?

Каміння гострі, наче пики,

з підводних урвищ стовбурчать…

…Аж, раптом, винесе на них

моє уразливе вкрай тіло.

Бо вже нема Дніпрові діла

до того, що загину я?

Куди підеш, душа моя?

І чи від того я покаюсь?!

А може дещо помиляюсь

в проміннях сонячного дня?..

Та ж ні, я правди не лякаюсь.

Дніпро, загинути не дай

та від страждань оберігай,

бо ще я маю в світі діло,

таке, що к серцю прикипіло –

пишу вірші про рідний край.

…Також дівчатам поможи,

які не бачать в світі рай

і у кафе працюють тяжко

за мізер денної платні –

вродливі, гарні, молоді,

але знедолені вони –

добра не в зась не відчувають,

себе за гроші продають,

свої тіла на ніч здають

зеленим вбивцям. Серце крає…

Душа від болю закипає…

Життя їх кинуте в сміття!

Ось-ось піде у небуття.

Вони себе тим обікрали,

а радощів і не впізнали!

Як ненароджене дитя.

…Як захистити їх від цього?

Не бачать душі їх нічого,

окрім грошей. Вогонь Трипілля,

спали брудні бридкі думки,

а очі палкі й молоді

врятує хай краса дівоча.

Подалі від грошей-тиранів

та липкозорих ресторанів!

Щоб не здавався світ за очі

від тих принад, що справжній злочин!

…Та я б стрибнув у хвилі часу,

щоб швидко врятувати вас

від лиха та брудних образ,

бо є ще почуттів прикраси...

Хай вб’ють мене каміння гострі,

але дарую вам не острів,

Велику землю, – щастя край,

де буде кожній справжній рай.

Радіти буду, як впізнаю,

що врятував вас для життя.

Є почуття – плин майбуття:

такі як ви, від прірви краю

відступите для каяття…

І для продовження буття.

 

Липень-Листопад 2007 р.

Андрій Горбенко 

Газета «Університет «Україна», №5, 2008

автор: Андрій Горбенко

видання: Газета «Університет «Україна», час видання: 2007


16/03/2010