Вклонюся просторам

Вклонюся просторам

 

“....А душа вклоняється просторам
і землі за світлу радість – жить...”

Олена Теліга

 

Вклонюся просторам душею живою,
Отим, що мене у незборність вели.
В огромі людському не згасну мольбою
Крізь нетрі блукань безпорадні та злі.

Безмовності стін я не хочу збагнути.
Думки мої всі не зазнають пустель.
Лечу, щоби безмір крилечком торкнути,
І небо тривожу, немов журавель.

Я бачу усе на Вкраїні стражденній:
Криваву навалу і плач матерів,
Людей катування в жаханні шаленім
І регіт холодний бездушних катів.

Та рідній землі не ходити у чорнім,
Бо Слово Ії – Благодатний засів.
Простори мої, як душа, неповторні,
Джереляться в пісні могутніх співців.

У сурмах небесних Господня присутність.
Збирається віче палких воскресінь.
Народу мого висота незабутня –
Немеркнуче сяйво для всіх поколінь.

 

Юрій Тітов

автор: Юрій Тітов

час видання: 2013


19/12/2013