Гарячий травень

Гарячий травень

 

I

Давно війна замовкла у набатах,
Давно не чути відгук канонад,
А нам здається, що самі солдати
До нас з боїв вертаються назад.

Немов вони з туманів воскресають
І ротою ідуть через річки.
До нас звитяжно в пам’яті вертають
Через кордони, відстані, роки.

Обличчя їх обпалені фронтами,
В очах застигли днини бойові.
До Батьківщини вірними синами
Крокують не загиблі, а живі.

Та все не так…
І знов мовчать кургани,
І плаче мати у степу щодуж.
Болять і досі незагойні рани,
А ти цю пам’ять, часе, не поруш.

Хай безліч літ минеться після цього,
І смертна тьма не буде нависать, –
Та подвиг той, що не бере знемога,
Ніколи нам не можна забувать.

Ви уявіть солоний піт шинелі,
Із кров’ю перемішаний в боях,
Пекучий жаль, розгромлені оселі,
Та невимовність на гірких вітрах.

Я по життю іду безперестанку,
У травні усміхаюся сонцям,
Та за росу в палаючих серпанках
Завдячую нескореним бійцям.

Стоїть солдат у бронзі чи граніті,
Йому вклонюся в пісні вогняній,
Щоб яро в перемозі оповитий
Палав понині край священний мій.

 

II

Тюльпани і гвоздики – обеліск,
І прізвища, яких нам не злічити.
Упали сльози, як свічковий віск.
Війна болить – їй довго ще боліти.

Все менше ветеранів серед нас,
Німий вогонь на вітрові тріпоче,
Але той травень у серцях не згас
І дивиться безмовно в наші очі.

О дай нам Боже, тільки у кіно
Війни обличчя бачити жахливе,
Благословивши крихітне зерно
На доброти таке жадане жниво.

І доки ще на грудях ордени
Цвітуть, як мальви біля хат білявих,
В полоні нездоланної весни
Вклонімось ветеранам величавим.

Там на могилі молодий солдат
Охороняє спокій побратимів.
Землиця-мати отча у стократ
Схилилася і молиться незримо.

Приходь же, травню, і зірницю кинь,
Щоб проросла тугими колосками.
Нехай ніколи піднебесна синь
Сумними не зайдеться кольорами.

Пташиний спів хай небеса торка,
І зелень розшумується на схилах,
Та не затихне пам’яті ріка,
Як той вогонь на фронтових могилах.

Юрій Тітов

автор: Юрій Тітов

час видання: 2013


19/12/2013