Старий будинок (нарис)

Старий будинок

(нарис)

 

ШПАКОВИЧ Ігор,

студент 3 курсу спеціальності «Дизайн»

Інституту інженерних технологій

Університету «Україна», місто Київ

 

1.Сонячний літній день

Сонячний літній день. У дворах п’ятиповерхових будинках граються діти. Сонце освітлює всю красу природи: трави, квіти, фруктові дерева, спів стрижів та котиків, що розкошують у затінку.

2. Друзі

Тринадцята година дня. Після обіду Максим телефонує Ігореві, Володимиру, Юркові з пропозицією поїхати відпочивати до річки. Зібралися на подвір’ї, усі хлопці, крім Володимира, були з мото-транспортом. Недовго думаючи , Ігор запропонував Володимиру сісти на його мотоцикл.

3. Дорога

Усі хлопці молодої крові, і всі люблять навздогони й перегони. Свідомо балуючись, по дорозі вони переганяли одне одного, перегукувалися, сміялися і водночас намагалися бути уважними.

Володя ляскає по спині Ігоря і каже: «Збавляй швидкість, скоро будемо повертати ліворуч до лісу».

Під час руху в лісі шум двигунів був ще гучніший, ішла луна

4. Тетерів

Друзі добралися до місця відпочинку. Вимкнувши двигуни, хлопці відчули тихий легкий вітер, десь стукотів дятел.

Максим і Юрко відразу ж пішли у воду, купатися, згодом Ігор і Володя до них приєдналися.

Юнаки гралися у воді: пірнали, плавали наввипередки, печерували. Згодом уже й темнішати почало. Друзі повиходили з води. Максим і Вова палили, розмовляючи про мототехніку, Юрко крутився біля мотоциклів, а Ігор сидів на березі і втомлено дивився на воду по той бік річки, де стояв мішаний ліс. Згодом, встаючи, Ігор помічає на тлі лісу стару хатину, його це відразу зацікавило, але друзі вже збиралися додому, і Вова вигукнув: «Поїхали!»

5. Додому

Їдучи назад, через темний ліс, хлопці були уважні і прислухалися до всього. Виїхавши на дорогу, хлопці прямували додому.

Дув сильний зустрічний вітер, вечірні метелики і комахи розбивалися об шоломи юнаків.

Повернувшись додому, друзі попрощалися і роз’їхалися по домівках.

6. Повернення

На другий день Ігор, якого вже переповнювало відчуття цікавості, не повідомивши своїх друзів, сів на свій мотоцикл і поїхав до місця їхнього відпочинку. Він трохи поблукав, оскільки йому потрібно було на інший бік річки. Проїхавши через сільський міст, а потім по лісі, навмання, не знаючи дороги, він таки добрався до місця призначення.

У лісі стояв шум, вітер хитав крони дерев, грав на їхніх гілках, як на струнах. Ігор, не поспішаючи, підходив до тієї хатини, якою зацікавився ще напередодні. Він помічає, як на стінах росте мох, з вікна проростає маленька берізка, стіни були колись у глині, а зараз її де-не-де помітно, майже вся осипалася, вікна були забиті, але не дуже щільно. Відчуття цікавості перемагало почуття страху. Ігор відчинив скриплячі двері і увійшов до хатини.

Скрипіли уламки скла та глини під його ногами, він підхоплював цілі скатертини павутиння. Посеред будинку стояла піч, її зовнішній вигляд був набагато кращий, ніж у самої хатини. Піч дуже добре збереглася, на ній стояло два глеки й один казанок, на старій побілці ледь помітний блідий розпис. Неподалік від печі лежить тьмяний папірець. Ігор помічає його і піднімає – це фото. На фотографії зображена жінка з сумним обличчям, з гарними виразними очима. Розглядаючи фотографію, він відчув незрозумілі для себе речі, йому здалося, що жінка, яку він роздивлявся, стоїть поруч із ним. Це почуття почало його лякати і насторожувати. Раптом скрип дверей від вітру відводить його погляд, потихеньку він виходить із хатини і, не оглядаючись, прямує до свого мотоцикла.

7. Марево

Дорога додому була недовгою. Ігор не хотів ні на секунду зупинятися, йому здавалося, що за ним стежить та жінка з фото. Їдучи лісом, він відчував, немов за кожним деревом стоїть вона й пильнує за ним. Поки Ігор добирався додому, він тричі мало не впав з мотоцикла, його рятувала навичка боротися зі свідомістю. За кожним деревом у лісі, за кожним будинком у місті він відчував її погляд.

Уже повернувшись додому, відразу ж ліг спати. Лежачи в ліжку, довго не міг заснути, закриваючи очі, бачив її.

Від цього всього його вилікував час, вже півтора місяці пройшло з того моменту.

…Та жінка була ні на кого не схожа, і тому я не пам’ятаю її обличчя.

Зате дуже добре пам’ятаю очі, які забирають всю радість із тебе, губи, холодні і замкнуті, без натяку на посмішку. Передати на папері це не вдалося, заважали думки і її пригнічений образ.

Це надовго залишиться в пам’яті.

автор: ШПАКОВИЧ Ігор, студент 3 курсу спеціальності «Дизайн» Інституту інженерних технологій Університету «Україна», місто Київ

час видання: 2012


11/12/2012