Міжнародна переатестація

МІЖНАРОДНА ПЕРЕАТЕСТАЦІЯ

 

Біля самісінького каміна на кріслі-качалці, окутаний таємничим туманом цигаркового диму, задумавшись, сидів Федорович. Він тримав у руках догори ногами газету, намагаючись виробляти позу та погляд інтелектуального месії, а оскільки роль для нього була нова, то й зусиль доводилося докладати немалих.

У каміні мирно потріскували дрова, виграючи відблисками на вдумливому обличчі Федоровича і додаючи урочистості та філософічності його настрою. Неподалік розкинулись за грою в доміно Азарич та Могилич, ліниво пересовуючи доміношки, вони раз по раз затягувалися, з виглядом небаченого знатока, сигарами.

Несподівано ідилію, так вдало розпочатого вечора, перервав дзвінок у двері. Незаловолено чмихнувши, але з виглядом довічної відданості і готовності служити безрозмірно великим справам Федоровича, його дружина потягнулася рукою до дверей.

У кімнату, запихавшись, із переляком у й без того великих очах, вбіг Табачникус. Замість звичного реверансного привітання, він, на невидимому коні пронісся повз Азаренка з Могиленком, і знаскоку, з небаченою раніше приттю, кинувся до Федоровича.

- Все пропало, він уже тут..! – із безмежним відчаєм видавив із себе Табачникус.

Федорович збентежено підвів на нього очі і, чи то здивований невластивою поведінкою завжди послужливого Табачникуса, чи пригнічений несподіваною новиною, не знайшов що відповісти. Азарич, помітивши глибоку розплугу задуми на обличчі свого шефа, побоюючись чергового інтелектуального конфузу з вуст новоявленого месії, втрутився в розмову.

- Дімон, ти б вадічки випив, а то у тебе вже очі з орбіт вилазять.

Он, уже більше за акуляри...

Могиленко, оцінивши жарт свого шефа, весело хіхікнув. Однак Табачникус, не відвертаючи голови від Федоровича, прокричав у бік Азарича — Да пашлі ви! – Хлопці явно не розуміли катастрофічності його повідомлення. Азарич, розгубившись від такої відповіді, подумав — «десь я вже це чув», але, опанувавши своє збентеження, в голос сказав:

- Дімон ти б свій словесний ... вгамував, а то нєсьош шось, а толку нікакова.

У розпачі, заламуючи руки, Табачникус, прикипівши до месії поглядом, прокричав – Він уже тут, міжнародний ревізор, уже тут. Буде переатестація! – І хоча його погляд був безроздільно адресований Федоровичу, боковий зір намагався вловити реакцію Азарича. Проте той був незворушний. Зате інше око натрапило на своє власне віддзеркалення, що на мить примусило його забути про катастрофу і замилуватись своїм альтерего, що так імпозантно розмістилося у дзеркалі.

Звістка застала присутніх зненацька. Всі були приголомшені. І тільки леді Федорович, із притаманною їй легковажністю, не розуміла, що ж відбувається. Аби не нервувати свого мудрого чоловіка, вона відійшла в крайній кут кімнати і там почала очікувати перебігу подій.

Першим німу мовчанку перервав Могилич:

- Ну, а що тут такого, ну ревізор, ну міжнародний, ну переатестація. А нам то що... У нас то все по-європейському, по-демократичному.

Незадоволений раптовим випадом свого підопічного, Азарич поспішив осікти вискочку, який кинувся поперед батька в пекло, словами:

- Да!!!!!!! Однака!!!!!

Але оскільки ці його глибокодумні висновки не справляли жодного враження, а Федорович мирно розглядав картинки в газеті «Сегодня», він вирішив перебрати ініціативу в свої руки:

- Вже тут? Потрібно негайно вжити заходів... Ви, Табачникус, що зробили по своїй частині?

Табачникус уже хотів було в чергове обірвати Азарича таким ефектним «да пашлі ви», але, натрапивши на холодний погляд Істра, зрозумів, що вдруге йому це не мине. А тому, прийнявши свою звичну позу жебрака, згорбившись, почав доповідати.

- Певні розпорядження вже зробив. У всі вузи відіслав свої портрети, а на стінах дав розпорядження понаписувати мої крилаті вислови...

Азарич був явно незадоволений вжитими Табачникусом заходами.

- А маї портрети, а маї фрази???????? Чи ані для тебе парожній звук... Так я тобі напомню, што за паслєдні тринадцять лєт я не прапустив жодного державного бюджета і єщо столько же не прапущу... Так шо ти падумай, де ти будеш еті тринадцять лет...

І гордо випроставшись на повен зріст, Азарич уже було відкрив рота для подальшого обурення щодо ігнорування значимості своєї персони, як натрапив на пронизливий погляд Федоровича і додав:

- А партрети Федоровича, а фрази Федоровича, якими вся страна пишається і не знає, куди павісити, ви тоже не розіслали... Для вас це всьо ігра, а для нас с Федоровичом – ето вся наша жизнь, вся наша жизнь...

Табачникус, здивований таким емоційним сплеском свого шефа, зробив очі ще більшими, а Могилич чи то із захопленням, чи то із заздрістю важно промовив:

- Ну ти переатестації не бійся, не пропадеш... Із таким талантом і на сцені першим будеш...

Запала німа сцена... Ніхто точно не знав, як потрібно поводитися і що потрібно робити.

- А питання складні будуть – перервав мовчанку Федорович.

- А ніби на прості ти відповіси — хотів було сказати Табачникус, але вголос сказав – Ну, вам то бояться нічого, з вашим розумом ви відповісте на всі питання, а нам що робити?

Заспокоєний Федорович зручно умостився у кріслі і, накрившись вчорашньою газетою, заснув богатирським сном, таким, яким тільки може спати людина з чистою совістю або без совісті взагалі...

Азарич у розпачі забігав по кімнаті, Могилич нервово потирав коліна, вкрай збентежений таким несвоєчасним втручанням у їхню гру, коли перемога над істром вже була в його руках. Табачникус, витягнувшись, стояв серед кімнати то відкриваючи рота, то розводячи, як чорногуз, крилами-руками... Лише заспокоєна леді Федорович сиділа у своєму кутку і задоволено посміхалася – адже її чоловікові екзамени не страшні – він витримає будь-який іспит.

Раптом Азарич дістав із кишені сірника, підійшов до Табачникуса, узяв у нього записничок, вирвав із нього чистий аркуш паперу, розірвав надвоє, сірника переломив навпіл і позакручував у папірці... потім підійшов до смітничка і все викинув у нього, розвернувся до вражених загадковістю його дій Табачникуса та Могилича і сказав:

- От што.. Єсли ми хатім єщо тринадцять лет работать на благо бюджета, ми далжни взять себя в руки... Пєрвим делом они канешно же захотят увидеть твоє ведомство, Могилич, у тєбя там как?

- Так все ж згідно з посадовими інструкціями...

- Знаю я ваши посадові інструкції – парирував уже повністю увійшовший у свою роль Азарич – може воно як по-научному, по-сучасному і правильно, но, што падумає комісія, коли побачить ваших в'язнів... худиє, голодниє з синцями та кровоподтьоками...

- Ну – це ми швидко виправимо… Відберемо по камерах поситіших, замастимо синці білилами – і от готово, можна будь-якому ревізору показати... А над дверима напишемо «КРІЗЬ ГРАТИ В МАРИЙСЬКИЙ ПАЛАЦ»... Знову ж, портрети всюди Федоровича порозвішуємо... Як зразок досконалості нашого виховного і перевиховного процесу...

- Да... про вихавной процес я б хатів з вами, Табачникус, акремо поговорити... Що у вас із вашим відомством... Ви кажется академік... І какіх наук?

- Історик я, Яновичу, історик... – невпевнено промовив Табачникус, невдоволений приверненням уваги Істра до нього.

- Історік, значить...? Сказачнік...? Ну-ну... І що ж ти історик ім нарозповідаєш, коли вони у тебе запитувати начнуть... Ето ж тєбє не твоя академія... Там люди учаться...

- Так все ж продумано... З історією обіцяли Вовочка з Медведкіним допомогти. Шпори зроблять... І взагалі підказувати будуть. Вони такі, що не підведуть...

- Медведкін з Вовочкой? Ну-ну.. Не треба було поперед батька в академіки лізти... Якби був простим кандидатом, як вот я, то й спрос був би невєлік, а так Вовочка, а так Мєдвєдкін... Ну да ладно...

Викручивайся уже как знаєш... Пазвать нам Льовочку...

 

***

До самого ранку в передпокої Федоровича кипіла робота: хтось комусь щось розказував, хтось кудись дзвонив, хтось давав розпорядження, хтось плакав, хтось спав, хтось впадав у відчай, а хтось брав себе в руки. Безсонна ніч уже почала позначатися на обличчі державців, коли Азарич підвівся зі свого крісла і сказав:

- Ну что, гаспада, я думаю, що всьо уже закончілось, ми в полной боевой...

І тільки у віддаленому кінці кімнати, так тихо, що не можна навіть було розібрати, хто те сказав, почулося:

- Закінчилося? Я думаю, що все лише починається...

 

Ніно Бічашвілі

Студентський інформаційний часопис «СІЧ» №1,

Експериментальний випуск студентів ІV курсу

Інституту філології та масових комунікацій

Університету «Україна»,

травень 2010

автор: Ніно Бічашвілі

видання: Студентський інформаційний часопис «СІЧ» №1, Експериментальний випуск студентів ІV курсу Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна», час видання: 2010


09/08/2011