Вишиванка

Вишиванка

 

Купила вишиванку.

Справжню вишивану сорочку востаннє вбирала в першому класі. Мама з білого штапелю руками пошила мініатюрну святкову сорочечку, червоно-чорно-зеленою заполоччю вишила рукавчики, вимережала комірець, звила букета з айстр і благословила до школи.

Більше у мами не було часу на вишивання, хоч любила вона зимовими вечорами виплітати дивовижні візерунки з квітів на рушниках. Виснажена колгоспними полями сяк-так хазяйнувала вона вдома й не мала часу на відпочинок чи творче заняття.

Те, що потім доводилося вбирати на сцені як учасниці інститутського танцювального ансамблю, було імітацією українського народного костюма, лубком фабричного виробництва і не будило в душі трепету та тепла, не викликало бажання вбиратися щодня в таку одежину.

Іноді бачила на вулицях Києва стильно вбраних дівчат, які мікшували вишиті кофтини з американськими джинсами і мали надзвичайно привабливий вигляд. Але тоді – 80-ті роки – таке сміливе поєднання викликало певний шок і не стало масовим явищем.

Після 2004 року вишиванка в Україні стала топовим вбранням. З екрана телевізора не злазили політики, вбрані у вишивані сорочки зі Слобожанщини, Поділля, Галичини, Закарпаття тощо. Ознакою патріотизму стала вишиванка. Дрес-кодом на багатьох вечірках стала вишиванка. Популярним сувеніром для продажу стала вишиванка. На шпальтах ЗМІ й голубому екрані мерехтіли вишиванки Поплавського, Черновецького, Ющенка… Апогеєм політиканства на тлі вишиванки став візит ад’ютанта мера Києва, під яким захиталося нарешті крісло головного чиновника міста, Олеся Довгого, до Москви після перемоги на президентських виборах В. Януковича. Натягнувши на себе вишивану сорочку, секретар Київради подарував голові Моссовєта символ українства – вишиванку. І створив новий символ чиновника-пристосуванця із хохляцьким акцентом… (Мимоволі згадаєш шедевр радянської комедії «Весілля в Малинівці» і крилату фразу героя Євгенія Лебедєва, який, стягуючи будьонівку з голови, гірко промовляв: «Опять власть меняется!..»)

Така вакханалія знищувала будь-яке бажання вбирати вимережану материним теплом білюсіньку сорочечку як символ чистоти і щирості.

Нині, коли прем’єр-міністр України звітує «нєпєревєршеною» («термін» на означення специфіки акценту пана Азарова від Вєрки Сердючки) державною мовою, коли генпрокурор України проводить прес-конференцію російською мовою, коли в центрі Севастополя височіє «Дом Москвы», − купила вишиванку.

І хоча читати вчилася за романом Л. Толстого «Война и мир» (простіших книг батько донькам не пропонував), дотепер із хвилюванням всоте перечитую філігранну повість А. Чехова «Дама с собачкой» і в найтяжчі хвилини набираюся снаги до життя із віршів О. Блока, − щось нуртує в душі.

Здається мені, що і мама моя, і Толстой, і Чехов, і Блок − однаково щирі.

А ті, хто прикриває їхніми іменами та національними символами політично-чиновницькі оборудки, − однаково брехливі.

Купила вишиванку.

Чи вберуся?..

 

Ніна Головченко,

Газета «Університет «Україна» №3-4, 2011


автор: Ніна Головченко

видання: Газета «Університет «Україна» №3-4, 2011, час видання: 2011


07/04/2011