Сага зимового таїнства

Сага зимового таїнства

 

Зимове вечірнє місто засвічує вогні. Вони, вихлюпуючись через ополонки теплих вікон, стрибають бризками на білі полотна тихого рипучого снігу, витворюючи неживі райдуги гірляндових зблисків.

Середина тижня.

Закінчився іще один будній день.

Одвічна сага передтишшя морозяного забуття – симфонія кроків, клаптиків слів, зблисків поглядів, дихання людей, що невпинно кудись поспішають. Вони забігають у магазини, в автобуси, у провулки і, розчинившись, наче ніколи не повертаються. А натомість повертаються інші. Такі ж. Чужі.

Десь серед них у цьому місті – ти. Зустрічні авто засліплюють очі. Вихоплюють на мить із натовпу і, наче налякавшись своєї нечуваної нахабної сміливості, перелякано кидають назад у течію людей. А вони топчуть модними чобітками і ватними бурками гірляндові райдуги очікуваної передноворічної радості. Схрещуючи шаблі світла, спалахують вікна теплих осель. Жовті цитаделі ліхтарів полощуть усіх своїм космічним мовчанням.

Можна я пройдуся поруч із тобою? Всього кілька кроків. Не окликну, не висмикну із протоптаної віхи життя... Я розчинятимусь у зустрічних людях, пропускаючи їх якнайшвидше дійти до своїх щоденних клопотів і домашніх вечерь. Я переціджуватиму світло автомобільних фар і воно, переломлюючись на обличчях, руках, підборах і окулярах, не висвітить мене. Я накажу для серця, аби стукотіло тихо-тихо, щоб навіть воно не виказало моєї присутності. Тільки обережно доторкнусь долонею до душі. Але так, щоби ти подумав, буцім це – всього лише згадка.

Так тепліше?

Так тепліше.

То тільки в рукавичках пальці постійно мерзнуть. То тільки від дотику до реальності вони нестерпно печуть. А зараз – ледь чутно торкаються до загрубілих рубців старих образ душі. І вона, втомлена, наче дитина після тривалої хвороби, намагається згадати про щось добре-добре, солодке-солодке... Справжнє...

...Фари, зблиски, голоси… розмішують присмак вечірньої кави у настої морозяного повітря і аромату вивітрених парфумів...

Згадка залишиться неусвідомленим теплом із відчуттям таємничості, котрою не захочеться ділитися ні з ким. Навіть із невідворотністю майбутнього дня.

І знову все по колу: люди, вікна, слова, подихи, авто... І тільки душа при зустрічі то битиметься, то втихатиме, роздивившись на моїй долоні ті лінії, що проявились відбитком на її загоєних крилах...

 

Оксана Радушинська 

автор: Оксана Радушинська

час видання: 2018


11/01/2018