Із циклу «МОЄ ЖИТТЯ»

Із циклу «МОЄ ЖИТТЯ»

 

Я стояла разом зі своїми друзями і вдивлялася в чарівну красу вечірнього озера, що знаходилося, як здавалося, на краю світу. Вогні ліхтарів ясно відображались у ньому та надавали побаченому мальовничого виду. Таке було відчуття, ніби місто завмерло, і тільки ми втрьох залишилися дихати незвичайно чистим для нього повітрям. Із неба йшов теплий весняний дощ. Краплі падали на обличчя, та я навмисно не взяла парасольку. Бо так, бачте, для мене краще.

Ця атмосфера навіювала мені думки про пісню гурту «Океан Ельзи» «Дощ». А тим часом десь далеко дзвеніли самотні трамваї й подекуди лунав гуркіт автомобілів.

Ми постояли так ще хвилин п’ять. З усіх звуків найвиразніше став дочуватися саме один. Він ховався в глибині моєї свідомості. Дивним було те, що цей діалог зміг заглушити навіть шум дорожньої магістралі. Ну, а тим часом бурхлива полеміка розгорнулася між двома сторонами всередині мене. Якщо чесно, то так, мабуть, було завжди. Адже одна, більш сумна та песимістична сторона, що завжди живилася самотністю, вперто не хотіла шукати щось позитивне в цій миті, вона заперечувала красу вечірнього озера. А інша сторона, що підтримувала ідеологію позитивного мислення, усе торочила тихо: «Досить шукати логіку, подивися навколо, лови момент».

Таким чином, завдяки перевазі краси, у той вечір думки відійшли на другий план. Я просто стояла, зачарована весняним вечірнім краєвидом та закоханою парою – це було чудесно.

Якби не цей вечір, ніколи не збагнула б, що прості, на перший погляд, речі роблять такі дива із внутрішнім світом, збагачують його новими, не схожими на попередні, поглядами.

 

ЯСЬКО Маріанна

Щорічний літературний альманах «Горлиця» №3, 2015

автор: ЯСЬКО Маріанна

видання: Щорічний літературний альманах «Горлиця» №3, 2015, час видання: 2016


19/03/2016