З дитинства я був оповитий теплом або пам'ять серця...

З ДИТИНСТВА Я БУВ ОПОВИТИЙ ТЕПЛОМ 

або ПАМ’ЯТЬ СЕРЦЯ…

(нарис)

 

Із раннього дитинства, відколи пам’ятаю себе, я був оповитий лагідною, ніжною турботою моїх батьків. Кажуть, скільки людина отримає любові в родині, стільки вона зможе випромінювати її у світ. Батька свого пам’ятаю змалечку − високого, солідного, красивого, з розкішною, припорошеною памороззю шевелюрою, неквапливого й упевненого в собі. У нашому будинку жила актриса театру імені І. Франка Розана Михайлівна Благодацька, так вона казала моїй мамі: «У вашего мужа фактура лица лепки Родена». 

Костянтин Георгійович Рего, мій батько, походив із давнього дворянського роду, але ніколи цим не хизувався. У його родоводі переплелися гени кількох націй. Можливо, тому був щедро обдарований природою: працював професором у Київському технологічному інституті легкої промисловості (нині Київський університет технологій та дизайну), добре малював, чудово грав на піаніно, мав золоті руки (сам за своїми кресленнями побудував дачу, полюбляв куховарити, з особливою щедрістю приймав гостей). Він любив життя в усіх його проявах, звуках і барвах.

У мого батька було четверо дітей, я – наймолодший, можливо, тому він так мене любив. Коли я був ще маленьким і йшов спати, він неодмінно заходив до кімнати, щоб перехрестити мене на ніч і поцілувати. Коли підріс, знайомив мене з рослинами, казав, як та чи інша квітка або рослина називається, коли ми гуляли з ним у Ботанічному саду. Він збирав для мене листя верби, граба, клена, дуба, засушував їх удома і клеїв на картон, роблячи з нього гербарій. Потім вихователька дитсадка вмовила залишити цей гербарій (там було понад 40 аркушів) дітям підготовчої групи. Мій тато розробляв і виготовляв для мене різні розвивальні ігри. Він щодня влаштовував для нас із мамою маленьке свято, старанно вишукуючи різні цікаві кухарські рецепти. Це було після фатального перелому ноги і трьох невдалих операцій, коли він змушений був перейти на інвалідність. У нього так часто боліла хвора нога, але це не позначалося на його настрої. Стоячи біля плити (мама тоді працювала на двох роботах, і він виручав її на кухні) або за високим бюро пишучи черговий посібник для свого інституту, він лише інколи кривився від болю й іронізував над собою, щоб не викликати у нас жалість. У нього було блискуче почуття гумору. Одного весняного вечора моя мама, повертаючись з роботи, зайшла до подруги, яка жила через дорогу від нашого дому. Вона зателефонувала батькові, відчуваючи, що він уже зачекався, запевняючи: «Я вже виходжу, ввважай, що я вже вдома». А він так спокійно їй відповів: «Если ты уже дома, то где тогда я?» 

…Пам’ятаю той дощовий день восьмого вересня 1999 року. Почався другий урок у школі, раптом мама прибігла за мною, її очі були заплакані. Тато був у лікарні, у п’ятницю мали виписувати, а в ніч на середу він помер від інфаркту. Ми сиділи в кімнаті і плакали, а поряд лежала наша добра й розумна собака, королівський пудель Діана, і вила від горя.

От уже п’ятнадцятий рік, як немає мого батька. І всі ці роки його колишній студент, а нині вже доктор наук, вітає нас із мамою з Новим роком незмінним «Шампанським», фруктами і цукерками. Ми розчулено дякуємо, а він відмахується: «В свое время Константин Георгиевич так много сделал для меня, чтобы я закончил аспирантуру и остался преподавать в институте, и я всегда буду ему благодарен». 

 

 

Костянтин Георгієвич Рего

(батько)

Георгій Едуардович Рего

(дід)

 

 

Едуард Едуардович Рего

(прадід)

Едуард Федорович Рего

(прапрадід)

 

РЕГО Вадим,

студент-магістрант 6 курсу Університету «Україна»,

спеціальність «Українська мова та література»

автор: РЕГО Вадим, студент-магістрант 6 курсу Університету «Україна», спеціальність «Українська мова та література»

видання: Літературний альманах "Горлиця" №2, 2014, час видання: 2015


01/02/2015