Мить травня

МИТЬ ТРАВНЯ

 

Таке буває тільки раз на рік. Природа починає розкриватися на повну, додаючи в кожен новий день легкості відчуття всього оточуючого. Сонечко першим раннім промінням освітлює біленьку хатинку і затишне подвір'я, благословляючи на вдалий день. Після недовгої ночі прокидається все: сімейство двох ластівок продовжує будувати своє гніздо у старенькому сараї; невгамовні бджоли знову загули, заклопотано вилітаючи з вуликів; барвисті метелики теж літають у своїх справах, додаючи краси в усе дійсне; у кінці саду на височезній липі витьохкує ранкову пісню соловей, здається наче він і не думав сьогодні спати. На зеленій молодій травичці поволі висихає роса, а земля все більше прогрівається для того, щоб на неї могла ступити чиясь боса ніжка. Легенький вітерець дмухнув на молоду білосніжну вишню, зірвавши з неї шар легкого вбрання. В повітрі розлітаються невидимі часточки щастя.

Швидкоплинно ніжність теплого ранку переходить в жаркий день, несучи за собою місцеві клопоти. На сусідньому городі трудиться дружня родина: хто з плугом, хто з лопатою, а мале потішне дівча з відерцем збирає черв'ячків на обід курям. На нашому подвір'ї тиша. Нема нічиїх голосів, окрім невгамовного пташиного співу та тихого шелесту пишної розлогої берези. Тиша, та вона спроможна розбудити в пам'яті все, що тут було наче й не так давно, те, що назавжди оселилося в душі чимось святим.

Від палкого тепла вже наче й сам день трішки стомився. Бджілки-трудівниці злітаються до вуликів, та їм на зміну над запашними вишнями з'являються хрущі. Сонечко пішло на спад, даючи знак на час відпочинку. Усе далі й далі, за поле, воно розливається жовто-рожевим маревом. І лише через деяку мить багряний пейзаж сонця змінюється на нічний. Відкривається простір у небуття.

По одну сторону шляху стоять сонні хатки. У деяких ще горить світло, в деякі вже давно прийшов сон. На подвір'ях також все поснуло і тільки де-не-де перегукуються собаки. По іншу сторону шляху − освітлений місячним сяйвом широкий став. Та навряд чи його оповив сон, оскільки постійні ставкові жителі − жаби − зводили пісні неймовірного звучання. З усіх сторін лунає незрівнянний спів невтомного солов'я, а його щебет − просто бальзам для тонкої душі. Нічна травнева прохолода додає певної романтики в чисте прозоре повітря. А небо...! Це просто неосяжний космос, навислий над розлогими лугами, густими лісами, над усім стомленим селом. Піднімаєш голову − і наче відриваєшся від землі, ти десь у просторі − між небом і землею. Удихаючи до болю знайомий запах рідного повітря, відчуваєш коротку мить поєднання з природою.

Детально описати це − важко. Повністю уявити − неможливо. Навіть побачити − може бути мало. Таке треба саме відчути. Так буває тільки раз... Тільки там, де душі добре.

 

автор: Давиденко Марина

час видання: 2013


18/06/2013