"Я – журналіст Вільям Стід"

«Я – журналіст Вільям Стід»

(репортаж з борту трансатлантичного лайнера «Титанік» (1912)

 

МІХЄЄВ Юрій,

студент 3 курсу спеціальності «Видавнича справа та редагування»

Інституту філології та масових комунікацій

Університету «Україна», місто Київ

 

Я – журналіст Вільям Стід. Я знаходжусь на борту найбільшого трансатлантичного лайнера «Титанік», що виконує свій перший рейс. Мені доручено прибути на конференцію у США за особистим проханням президента Сполучених Штатів Америки Вільяма Тафта.

Середа, 10 квітня. Це просто вавилонський натовп. На пристані дуже кумедно. Дами з капелюхами розміром з колесо проходять повз емігрантів, яких оглядає карантинний лікар. У них такі обличчя, наче вони вперше бачать робітників. Хоча не виключено, що так воно і є. А численний багаж пасажирів першого класу? Просто дивно, як багато речей деяким людям потрібно для життя.

11 квітня, другий день рейсу. Познайомився з вельми цікавим молодим чоловіком. Його звуть Річард Мортон, або, якщо казати по-американськи, – Дік Мортон. Разом із дружиною Флоранс він покинув рідний Бостон, сподіваючись зробити у Європі кар’єру вченого. Він мріяв отримати місце на кафедрі прикладної математики в Оксфордському університеті, а його дружина – у британському вищому суспільстві. Але вони повертаються додому практично без коштів. Грошей у них ледь-ледь вистачило на білети другого класу.

Вивчати попутників на судні буває досить повчальним заняттям. Усюди були Господарі та повелителі світу. Усі вони – Джон Джекоб Астор, леді Дафф Гордон, Арчібальд Батт та інші – американські мільйонери, які показують себе британськими леді та джентльменами.

Мабуть, винятком є лише Моллі Браун. Вона трохи вульгарна, але без тих примх, які мають інші пасажири першого класу. Вона переймається хворобою свого онука, через що їй довелося повернутися до Денверу. Цікаво, що її дочка – мати хворого хлопчика – вирішила залишитись у Лондоні.

Але загалом уся ця еліта – це просто примхливі багатії, заради яких лайнер перетворили на плаваючий палац.

Після обіду зустрівся з Мортонами. Юний Дік, безперечно, – талановитий математик. Він вирішив методом простих рівнянь спростувати теорію Ла-Пласа щодо передбачуваності всіх подій, що відбудуться в майбутньому. Взагалі-то, його думки бувають цікавими, чого не скажеш про його дружину Флоранс. Хоча, слід сказати, вона вельми гарненька. Вона про це знає і, здається, їй подобається увага чоловіків. Я бачив, як вона фліртувала з молодим радистом у той час, коли Дік вивчав будову радіотелеграфного апарата й нічого не помічав навколо себе.

Радисти Філіпс та Брайд – веселі молоді хлопці. Видно, що вони тут особливі. Цікаво, що містер Філіпс працює з такою ж наснагою, як і веде світські розмови. Я порахував – у середньому він пише зі швидкістю 18 слів на хвилину.

Вийшли в океан. Яке це видовище – захід сонця над Атлантикою! Корабель неначе ковзає по розплавленому золоту назустріч кривавому диску Сонця.

П’ятниця, 12 квітня. Третій день плавання. Погода чудова, тим не менше мене щось тривожить. А я звик довіряти своїй інтуїції. Коли я поділився своїми хвилюваннями з Мортонами, Дік сказав: «Усі передчуття та інша містика – повна нісенітниця. Людина – господар своєї долі, і все в її руках». Флоранс раптом змінила вираз обличчя. «І це говорить містер Невдаха, який може тримати лише ніж та виделку!» – мовила вона та покинула нас. Дік був засмучений. Тут раптом ми почули звук сигнальної труби стюарда. Час був переодягатися до вечері.

Дивно – тут передбачені навіть ковдри в шезлонгах. Нестачі немає практично ні в чому, окрім рятувальних човнів. Я порахував – їх усього 20. Чи не малувато? Я розшукав містера Брюса Ісмея – хто, як не директор пароплавної компанії, відповідає за безпеку пасажирів? Він упевнено відповів мені, що рятувальні човни на «Титаніку» – проста формальність. Вони знадобляться нам, лише якщо ми зустрінемо корабель, що гине чи потребує допомоги.

Мені здається, що всі ці пани з «Уайт Стар лайн» занадто зазналися. Взяти хоча б назву – «Титанік». Адже вони зовсім забули, що у грецькій міфології титани, що відчули себе сильнішими за богів, були кинуті у безодню Тартару.

Знаючи, що на кораблі є прекрасна бібліотека, я не втримався і зайшов туди подивитись книжки. І що ж? Першою книгою, яку я взяв до рук, виявився роман із назвою «Тщета, или гибель «Титана». Бібліотекар сказав, що ця книга належала одному з матросів, який перед самим відплиттям раптом звільнився з лайнера. Я думаю, що ця книга не випадково потрапила мені до рук. Це попередження, якщо не знак долі. Корабель «Титан», який описаний у романі, зіткнувся з айсбергом і затонув, бо не зміг змінити курс перед зіткненням через велику швидкість руху, яку розвинув, щоб побити рекорд. Цікаво, з якою швидкістю йде «Титанік»?

Субота, 13 квітня. Четвертий день плавання. Зранку перш за все я пішов поговорити з капітаном Смітом. Наскільки я пам’ятаю, саме він був капітаном «Олімпіка» – судна-близнюка «Титаніка», коли «Олімпік» отримав пробоїну, зіткнувшись на повній швидкості з крейсером «Хок». Містер Сміт сказав мені, що зараз «Титанік» іде зі швидкістю 22 вузли, і це – не межа. Не розпалені ще два котли. Зменшувати швидкість Сміт не збирається, інакше «Титанік» прийде до Нью-Йорка пізніше, ніж це заплановано. Виявляється, капітан вибрав для «Титаніка» маршрут трохи довший від звичайного, але безпечніший.

У таку погоду неможливо залишатись у каюті. Це низьке вечірнє сонце та хвилюючий західний вітер... Хочеться запам’ятати кожну мить назавжди. Флоранс Мортон прогулювалася в гордій самотності, поки не помітила мене. Довелося зображувати світську бесіду. Через п’ять хвилин у мене виникли деякі сумніви, через десять хвилин вони підтвердились. Місіс Мортон відверто фліртує зі мною – з чоловіком, який годиться їй у батьки. Може, вона хоче викликати ревнощі чоловіка? Але Діка поблизу немає. Я відчував себе дуже ніяково. Старий потертий гриб і чарівна юна леді. Щоправда, в її щебетанні теж можна знайти користь. Уся справа в інтуїції, що замінює більшості наших дам інтелект. Флоранс раптом запитала: «А хіба у моряків не повинно бути біноклів? Я завжди уявляла їх собі з біноклями». Я закляк на місці. Вона повністю права! Я залишив Флоранс на самоті, а сам пішов на капітанський місток. Те, про що я дізнався на містку, лише посилило мою тривогу. Виявляється, перед самим рейсом другому помічникові капітана Блеру довелось залишити службу на «Титаніку», а Лайтоллер зайняв його місце. Блер був настільки пригнічений своїм звільненням з «Титаніка», що ключі, якими він зачинив сейф із біноклем перед звільненням, забрав із собою на берег. І помітив їх у себе в кишені лише через кілька днів після того, як «Титанік» вийшов у рейс. Виявляється, бінокль був замкнений у сейфі, який нічим було відкрити!

14 квітня, неділя. Погода зранку чудова, чого не скажеш про мій настрій. Зранку я був захоплений зненацька місіс Мортон, яка, здається, хотіла взяти мене штурмом. Навіщо? Хоча, за Фрейдом, деякі молоді жінки надають перевагу чоловікам зрілого віку…

Вирішив подивитись на розташування кают третього класу. Виявилось, що у них немає прямого виходу на шлюпочну палубу. Це просто жахливо!

Увечері різко похолоднішало, але людей, що прогулюються палубою, більше ніж достатньо. Як мені пояснила Моллі Браун, усі хочуть нагуляти апетит перед святковою вечерею. Виявляється, сьогодні – Великдень, а я й забув.

Зустрів на палубі Флоранс Мортон. Вона була така сумна й самотня, що я не знайшов нічого кращого, ніж запросити її на вечерю. Вона зраділа так, наче я зробив їй пропозицію руки та серця. Флоранс викликала фурор на вечері. У своєму вбранні вона привернула увагу всіх джентльменів, які були присутні на вечері. Цікаво, що до кінця вечері я був забутий – знайшлися кавалери, молодші за мене. Неприємно, але факт – Флоранс фліртувала зі мною лише для того, щоб потрапити до салону першого класу.

…На диво тиха ніч. Ні подиху вітру. Спати нікому не хочеться, і я прогулююсь палубою разом із багатьма іншими пасажирами. Видно, як п’є чай вахтовий матрос.

…Приблизно опівночі ми все ще були в салоні для куріння, коли корабель став уповільнювати хід. Містер Гугенхейм відправив стюарда дізнатися, що сталося. «Нічого страшного, – сказав стюард, – ми просто злегка зачепили айсберг». Коли ми вийшли на відкриту палубу, вона була засипана уламками криги. Молоді люди гралися ними. Позаду судна повільно поринав у темряву велетенський силует айсберга. У той момент ще ніхто не знав, що нас чекає попереду.

Не дивлячись на зовнішній спокій на палубі, тривога, здавалося, висить у самому повітрі. Я побачив Діка Мортона. На ньому просто не було лиця. Я думав, він щось знає про зіткнення. Але він узагалі нічого не помітив, бо був убитий горем. Його чарівна дружина Флоранс зібралася подавати на розлучення.

Я все ще залишався на палубі, аби зрозуміти, що все ж відбувається. До мене приєдналися Гугенхейм і майор Арчі Батт. За нашим проханням, стюард приніс нам віскі та – без прохання – рятівні жилети. Він пояснив, що капітан наказав починати евакуацію, але непокоїтись поки немає причини – це звичайна пересторога.

Незважаючи на наказ капітана про евакуацію, довгий час ніхто не хотів сідати до човнів. Багато жінок казали, що на палубі надто холодно, та йшли назад у салон. Я чув, як хтось казав: «Навіщо залишати судно, якщо скоро все одно ми повернемося назад? Краще провести цей час у теплі та затишку».

…О пів на першу ночі вже було видно, що «Титанік» дав значний нахил на ніс, і вода вже дійшла до носової палуби. Але, як не дивно, евакуація йшла дуже повільно. До човнів саджали у першу чергу жінок і дітей, але їх доводилось довго вмовляти, адже вони не хотіли розлучатися зі своїми чоловіками й батьками. Наприклад, містер Джон Астор із великими зусиллями зміг посадити до шлюпки свою юну дружину Мадлен. Поряд упирався 10-річний містер Картер, відмовляючись іти з жінками й дітьми. Містер Астор надів на нього жіночий капелюх і сказав: «Тепер ви – дівчинка та повинні сідати у човен». Хлопчик вимушений був послухатися.

…Біля входу до салону для паління я зіткнувся з містером Гугенхеймом. Він сказав, що справи дуже кепські. Ми тонемо, шлюпок на всіх не вистачить, і допомога прийти не встигне. Сказавши це, Гугенхейм залишив мене. Я подумав тоді, що американцям слід було б навчитися тримати себе у руках.

Бачив, як місіс Браун намагалася саджати жінок у човни. Сама ж відмовилась сідати у човен, сказавши «Якщо зі мною щось і станеться, я випливу, бо я – непотоплювана». Але її просто силою зіштовхнули в човен. Я чув її обурені крики.

…Музиканти все ще грали на палубі, але їх уже практично не слухали. Люди в рятувальних жилетах перебігали від одного борту до іншого. Коли я випадково зіткнувся з Мортонами, Флоранс здавалася паралізованою від жаху. Дік теж собою майже не володів. На цей момент я вже знав, що у човни правого борту, спуском яких керував Лайтоллер, пускали виключно жінок і дітей. Тому я повів Мортонів на лівий борт, де працював містер Мердок.

Офіцери й матроси вже майже не контролювали натовп. Дік надів на Флоранс пальто й посадив у човен. Флоранс запитала в розпачі: «А ти?!» – «Не хвилюйся!»– відповів Дік. Потім він став допомагати іншим – передавав дітей у човни, підтримував жінок, намагався стримати інших чоловіків… Флоранс приголомшено дивилася на нього. І це її чоловік, від якого вона щойно збиралася йти!

Я та Дік вибралися з натовпу. Неподалік від нас улаштувалася літня подружня пара – американські мільйонери містер і місіс Штраус. Остання відмовилася йти до шлюпки, віддавши своє місце своїй покоївці, та сіла в крісло поряд із чоловіком. Я чув, як вона сказала: «Ми прожили разом 40 років, разом і помремо». А скоро до нас підійшов Гугенхейм, якого я підозрював у боягузтві. Виявляється, він посадив свою подругу мадам Обар та її покоївку в човен, а сам пішов переодягатися в парадний костюм. «Я вирішив зустріти смерть, як личить джентльмену», – пояснив він… Так, у цю ніч було багато несподіваних відкриттів.

Я попрощався з Діком Мортоном, давши йому кілька порад із виживання. Якщо він справді певен, що все в руках людини, чому б йому не спробувати врятуватись? Отже, якщо ви тонете в Північній Атлантиці, температура води близько нуля, а вам слід якомога довше протриматись, то ось мої поради:

1. Кілька порцій рому чи віскі допоможуть вам довше зберегти тепло.

2. Рятувальний жилет одягайте під пальто, а не на.

3. Коли опинитесь у воді, відпливайте подалі від судна, щоб вас не затягло у вир.

4. Якщо ви знайшли дошку чи інший плавучий предмет, тримайтесь за нього, намагаючись висунутись якомога більше з води.

5. Нарешті, намагайтесь знаходитись подалі від натовпу.

Ось і всі мої поради на цей випадок.

…15 квітня, 2 години 7 хвилин ночі. Відчувається, як нахил палуби робиться все сильнішим. Якщо я хочу врятуватись, більше тут залишатися мені не можна, адже корабель піде на дно через лічені хвилини. Хоча човнів уже немає, спробую врятуватись разом зі своїми нотатками, використовуючи ті самі поради, які я виклав Дікові та які наведені вище.

 

***

P.S. Журналіст Вільям Томас Стід – реальна особистість. Він був не лише знаменитим журналістом, але й публіцистом і громадським діячем. В. Стід першим почав боротьбу проти дитячої проституції, пропагував принцип «світ через арбітраж», виступав проти Англо-Бурської війни. За 100 років до створення Євросоюзу розробив проект Сполучених штатів Європи. Першим в історії журналістики увів у практику інтерв’ю та метод журналістського розслідування. Ймовірний претендент на отримання Нобелівської премії миру 1912 року.

В. Т. Стід справді був на «Титаніку» в першому та останньому рейсі. На жаль, він загинув. Що стосується «Титаніка», то він пішов на дно 15 квітня 1912 року о 2:20 ночі за місцевим часом (через 13 хвилин після останньої нотатки В. Стіда і через 2 години 40 хвилин після зіткнення з айсбергом). Загальна кількість жертв за різними даними – від 1490 до 1522 людей. 705 людей на рятувальних човнах підібрав пароплав «Карпатія», що прийшов на місце трагедії на світанку.

Що стосується Діка Мортона, то він вижив. Флоранс думала, що він загинув, але потім Дік знайшов її на «Карпатії». Дік був певен, що він урятувався завдяки порадам В. Стіда.

 

Список використаних джерел:

  1. Документальний фільм «Титанік» (2012 р.).
  2. Вікіпедія – вільна енциклопедія.

автор: МІХЄЄВ Юрій, студент 3 курсу спеціальності «Видавнича справа та редагування» Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна», місто Київ

час видання: 2012


11/12/2012