У кожного своя дорога до храму

У кожного своя дорога до храму

 

РЕГО Вадим,

студент 4 курсу денної форми навчання

спеціальності «Українська мова та література»

Інституту філології та масових комунікацій

Університету «Україна», учасник першого складу

студентського Медіа-центру, місто Київ

 

Серед мальовничих пагорбів Подільських товтр, над річкою Стрипою, що на Тернопільщині, розкинулося село Зарваниця. Воно відоме далеко за межами нашої країни, адже тут розташований величний Марійський духовний центр Греко-католицької церкви. Тисячі прочан із різних куточків України та з-за кордону приїздять сюди, щоб помолитися чудотворній іконі Зарваницької Божої Матері, попросити у неї зцілення від хвороби, допомоги і підтримки у скрутній життєвій ситуації. Коли Папа Римський Іван-Павло ІІ влітку 2001 року приїздив до України, він помолився біля цієї ікони, яку привезли тоді до Києва із Зарваниці.

За переказами, коли в 1240 році татаро-монголи зруйнували Київ, один із тамтешніх ченців чудом урятувався від знавіснілої орди й опинився на Західному Поділлі. Зморений далекою дорогою і голодом, він заснув, а уві сні явилась перед ним Божа Матір, яка подала ченцеві в руки край свого омофору. Прокинувшись, монах побачив джерело чистої води, а над ним спалахнув в осяйному промінні образ Діви Марії. Чернець встановив на цьому місці хрест, а згодом збудував каплицю, куди помістив ікону Богоматері. Саме тут згодом було зведено собор Зарваницької Божої Матері.

Як це часто буває, ми звертаємося до Бога у хвилини відчаю, важких випробувань, коли, здається, втрачаєш ґрунт під ногами і не знаєш, чим зарадити біді, яка так зненацька придавила тебе. Маминого брата, людину енергійну, заповзятливу, опору сім’ї, раптом підкосила хвороба суглобів, яка у важких випадках загрожує інвалідністю. Із депресії і розпачу його витягували всією родиною. Наша мудра бабуся порадила поїхати у Зарваницю.

У суботу, спекотного липневого дня, брат моєї мами повіз нас на Тернопільщину, до знаменитого храму. Людей у соборі зібралося стільки, що багатьом довелося слухати службу на вулиці, через відчинені двері. Літургію якраз правив отець Дмитрій, якого запрошували до Польщі підтримати молитвами родичів жертв того зловісного рейсу до Cмоленська у квітні 2010 року.

Проповідь отця Дмитрія була милостивою і мудрою. Він звертався до всіх і до кожного зокрема. Опісля ми сповідалися і причащалися, помолилися – кожен за своє – перед чудотворною іконою Зарваницької Божої Матері, яка вся світиться добром, милосердям і благістю. Потім ми піднялися Хресною дорогою, де дванадцять стел відтворюють шлях Спасителя на Голгофу. Ми читали коментарі з Євангелія, викарбувані на кожній стелі, і я згадав слова одного філософа, який сказав, що спокутна жертва Христа людством досі не осмислена серцем і не відчута розумом. Якби це так сталося, то в світі не було б ворожнечі, воєн, зненависті і зневіри.

Побувавши у Зарваниці, у цьому святому місці, відчуваєш душевне очищення і духовне піднесення.

Ми набрали води з джерела Святої Анни і вирушили додому. В’язка спека, яка того дня аж загусла в повітрі, по обіді вибухнула грозою. Увімкнувши фари, повільно, крізь пелену дощу, мамин брат вів свою машину. Зненацька на шаленій швидкості назустріч йому вилетіла крута іномарка. Ще мить – все і всі розлетілися б на друзки.

– Хху, – перевів подих мамин брат, витираючи холодний піт з чола. – Вважайте, ви нині народилися другий раз... Якби не моя миттєва реакція...

А по хвилі, оговтавшись, додав:

– Я зрозумів, це нас врятувала Зарваницька Божа Матір.

Подумалося: у кожного з нас свій шлях до Бога і своя дорога до Храму.

автор: РЕГО Вадим, студент 4 курсу денної форми навчання спеціальності «Українська мова та література» Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна», учасник першого складу студентського Медіа-центру, місто Київ

час видання: 2012


11/12/2012