Таємниця, яку приховує замок

Таємниця, яку приховує замок

 

Съомка Ольга Ігорівна,

студентка 1 курсу денної форми навчання

спеціальності «Туристичне обслуговування»

Коледжу «Освіта» Університету «Україна»

 

«Соціальна місія журналістики полягає у формуванні громадської думки та управлінні масовими емоціями...», – засмучено прочитала Ірма в популярному глянцевому журналі, – це звичайно так, але якщо в тебе немає ні однієї сенсації за останній місяць, то про керування якимись масовими емоціями навіть і думати нема чого!

-   Телефонний дзвінок в редакцію! – хтось крикнув з іншої сторони офісу.

-   Це, мабуть, знову той божевільний, який телефонує вже п’ятий раз, щоб ми написали в газеті про його колекцію антикварних автомобілів.

-   Та ні, щось не схоже!

-   Добре, я відповім…

Жінка тривожним голосом повідомила про загадкову смерть якогось чоловіка. Він випав з вікна в готелі «Амфора». Дуже дивно, але, промовивши це, вона швидко поклала слухавку.

-   Здається, в мене є сенсаційний матеріал! – зі здивованою радістю промовила Ірма.

Не гаючи ні хвилини, вона вирушила до міста Луцьк. Погода зустріла її непривітно, цілісінький день лив дощ. Їй пощастило, що готель із такою назвою тільки один на всю Україну. Дібравшись до нього, Ірма помітила, що це ніби великий старовинний замок, оточений штучною канавою. Так робили в середньовічні часи, щоб захиститися від варварів. Зазвичай у воду кидали або голодних піраній, або відрубані голови злочинців та якихось іноземних рабів, щоб наганяти страх на нападників.

На березі на неї чекав привітний чоловік років сорока. Переправляючись на той берег, вона розповідала йому, що їй зателефонували і просили приїхати.

-   Я повинна розібратись у смерті того чоловіка. Як ви вважаєте, це – самогубство? – запитала журналістка.

-   Я не певен… – поправляючи сиве волосся, із загадковим поглядом відповів старий.

Його цікава посмішка здивувала дівчину. Він ніби насміхався з неї, здавалось, що ця смерть – чиясь безглузда вигадка.

На сходах, що ведуть у центральний вхід до готелю, її зустріла адміністратор, яка з нетерпінням чекала її приїзду ще з ранку. Вона розповіла Ірмі цю надзвичайну ситуацію, яка наганяла страх на інших відпочиваючих. Готель був побудований у готичному стилі, ще в середньовічні роки. Готика вражала своїми вітражами, чіткістю ліній, каркасними перекриттями та незвичайністю.

Вона жила у звичайному номері, аби не привертати до себе уваги. Вже з першого дня почала розслідувати цю справу. Дівчина зайшла до кімнати, в якій жив той самогубець. Там був великий безлад: розбитий посуд, розірвані штори, здерті шпалери та химерні написи на стінах, здавалось, то була латина…

-   Так, здається, буде цікаво… – тихо промовила Ірма.

-   Знайшли щось? – запитав охоронець, який не відходив від дівчини ні на крок.

-   Mоmento more! – прочитавши один із написів уголос, Ірма всміхнулась.

-   Що це означає?

-   Мовою мертвих – це «пам’ятай про смерть». Дуже оригінально… Отже, в мене дві версії: він сам став божевільним, або йому допомогли. А ось його кредитка. Подивимось… Мікк Ларінс – іноземець, приїхав із Норвегії.

Вона прийшла до своєї кімнати і в роздумах впала знесилена на ліжко. «Отже, потрібно зібратися із силами і думками. Піду вип’ю кави!» – подумала дівчина. Пройшовшись по оздобленому антикваріатом коридору, вона наткнулась на незвичайну картину. Її автор не вказаний. На ній було зображено жорстоке вбивство: якась знатна жінка на коні списом вбиває чоловіка, пронизуючи його серце. Це захоплювало. Відразу видно, що вона займала панівне становище. Внизу праворуч виднівся напис «Агріпіна Велика. Тріумф смерті».

На поверх нижче знаходилось приймальне відділення.

-   Зробіть мені, будь-ласка, кави. Сьогодні був важкий день!

-   Так, звичайно. Зачекайте хвилинку, зараз усе буде готово.

-   Скажіть, що ви знаєте про картину, яка знаходиться в коридорі на другому поверсі?

Її обличчя побіліло, зникла посмішка. Здавалось, консьєрж знала якусь велику таємницю.

-   Я тут недовго працюю, не знаю! – холодно відповіла вона.

-   Дякую за каву… Вибачте, що потривожила!

Ірма повернулась до своєї кімнати і швидко заснула. Якщо хочеш спати, то навіть кава не допоможе.

Тут почувся грюкіт у двері. Вона поглянула на годинник, який показував третю, і згадала, що саме в цей час стався той трагічний випадок. Дівчина обережно підійшла до дверей.

-   Хто це?! – крикнула з якоюсь вібрацією в голосі журналістка.

-   Відчиняй, потрібно поговорити!

Ірма відкрила і побачила стару бабцю, вона була низького зросту і мала виразні риси обличчя.

-   Цікавишся старовинними картинами? – запитала вона.

-   Так, ви можете мені допомогти? Мені потрібна тільки та, що вісить у коридорі.

-   Я розповім тобі те, що знаю. Хочу, аби все це божевілля закінчилось! — з якимось маленьким відчаєм в очах відповіла стара. — На картині, яку ти бачила, зображена польська королева Агріпіна. Вона була досить тиранічною особою, що жорстоко розправлялася з тими, хто виступав проти її дій, займала високе становище в суспільстві і цим користувалася, засипала людей великими податками. Все це обурило народ і однієї ночі вони замурували її в стінах цього замку-готелю. Всі вважають це легендою, великі маси туристів приїжджають сюди тільки через це. Але є відпочиваючі, які розповідають, що бачили якийсь жіночий образ у білій сукні, що блукає по коридорах — привид королеви. Звичайно, всі впевнені в тому, що смерть цього чоловіка якимось чином пов’язана з ним. Договоривши, бабця пішла геть. Невідомо звідки вона прийшла, невідомо де вона мешкає, та і взагалі, хто вона? Ірма ще довго не могла заснути… Наступний день знову не приніс вагомих доказів. Розмова з персоналом готелю дуже виснажує… Повернувшись до кімнати, вона побачила напис на дверях, здавалось, то була червона фарба.

-    «Слабкий повинен померти», — прочитала вголос дівчина. — Хтось хоче зі мною погратись? Я не проти!

Вона вирішила встановити в коридорі камеру. Ввечері, коли всі порозходились по кімнатах, дівчина так і зробила. Цілу ніч, не стуливши очей, вона провела біля монітора комп’ютера. І нарешті, довгоочікуваний момент: близько півночі по коридору сунеться якийсь загадковий об’єкт. Дівчина в білому полотні і зі свічкою в руці йшла в сторону, де знаходилась кімната Ірми. Дійсно, вона була схожа на привида, її бліде обличчя не залишало ніяких сумнівів. «Ітут важливий момент: вийти на коридор чи ні? Але якщо я цього не зроблю, то буду жалкувати про це…», — подумала журналістка. Набравшись сміливості, вона вибігла з кімнати і наткнулася на цього «привида», вони впали і лжепривид вдарився головою… Це був той самий старий, що переправляв її з одного берега на інший. Він лежав непритомний.

Перелякана Ірма забігла в кімнату. Вона не могла прийти до тями, але наважилась подивитися на нього. Дівчина повільно відчинила двері і побачила, що нікого там уже немає.

-    Де він подівся??? — здивовано крикнула дівчина. — То виходить, що привида немає? Тоді хто довів Мікка до самогубства? Цей старий? Але навіщо це йому? — продовжувала вголос замислюватись над цим Ірма.

-    Та для того, аби помститися вам усім за мою прадавню бабусю, яку ви так безсердечно вбили!!! — «привид» із якоюсь палкою в руках наближався до дівчини.

Вона перелякалась і вбігла до кімнати, тремтячими руками закрилася на ключ. Страшний грюкіт у двері наганяв жах.

-    Ірма, відчини, Ірма, Ірма, Ірма…

-    Ірмо, якщо ти й далі будеш спати в мене на лекції, то на тебе буде чекати відрахування! — похлопавши по плечі, викладач проказав ці слова, ніби вирок.

-    Добре, Миколо Івановичу… вибачте! — проказала дівчина.

…Що студентові під час лекції тільки не насниться!

автор: Съомка Ольга Ігорівна, студентка 1 курсу денної форми навчання спеціальності «Туристичне обслуговування» Коледжу «Освіта» Університету «Україна»

час видання: 2012


11/12/2012