Вона…

Вона…

 

Форей Франкліна,

студентка 1 курсу денної форми навчання

напряму підготовки «Філологія» (спеціальності «Переклад»)

Інституту філології та масових комунікацій

Університету «Україна», м. Київ

 

Вона сміється без зупину, коли їй сумно на душі,

Засуджує чужі помилки, хоч в неї думки не святі.

Вона радіє пташці в небі, струмочку під ногами снів,

Та їй ввижаються химери ‒ заполонили її світ!

 

Вона не знає слова «щастя», бо навкруги лиш маячня.

І подумки кричить безстрашно: «Мабуть у світі я одна!»

Вона веде себе нахабно, коли не бачить квітів цвіт,

Тому що знає, що неправда крадеться у життя потік.

 

Вона жахається насмішок, бо біль панує у душі,

Та це не варто її страху, суспільство – це чиїсь думки.

Вона не знає, що робити, коли її питають всі:

«Навіщо треба в світі жити?» Не знає, що сказати їм…

 

Вона іде без перестанку по рідних серцю їй місцях

І не шукає відпочинку – її душа відкрита нам.

Вона спілкується з росою та слухає пташиний спів,

Вмивається лише водою, що залишається від сліз.

 

Вона сприймає все навколо, як дивний знак Його думок,

І знає, що одного слова не вистачить здолати трьох.

Не ритиме собі могилу, бо зможе подолати всіх!

Вона сміється без зупину, коли їй сумно на душі…

автор: Форей Франкліна, студентка 1 курсу денної форми навчання напряму підготовки «Філологія» (спеціальності «Переклад») Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна», м. Київ

час видання: 2012


13/11/2012