Якби ти знала, доле, як болить Мовчання спека, вкована у подих.

*** 
Якби ти знала, доле, як болить
Мовчання спека, вкована у подих.
Мов зерна слів несуть біблійні води
Повз ті поля, де їхні перші сходи
Ще не згубили сонця тонку нить.

 

Якби ти знало, серце, як болить
Закостеніле раціо в любові.
І терпнуть небеса при вмерлім слові,
Зриваючись на крик німої волі,
Якій до злету чи до краху – мить!

 

А ти не знаєш… І не знай! Блакить
Впаде на землю перед вівтарями.
Хитаються стовпи, неначе п’яні.
Дощі минають нас. Ми ж не при тямі.
Наш дзвін, іще не вилитий, мовчить.

 

Лиш небо вже крізь наші дні летить.
Летить кудись, де ще немає болю.
У відрах сніг торішній став водою.
Сміх став юрбою. І слова – юрбою.
А світ мовчить. А світ, як ми, болить…

 

Оксана Радушинська

автор: Оксана Радушинська

час видання: 2017


25/07/2017