Якби утікати, то певно втікала б з півнОчі

***

Якби утікати, то певно втікала б з півнОчі
В словах і мовчаннях іще від древлянських жінок.
Хапали б за ноги цепні вартові поторочі
Мене, не лякливу, стоблуд насилаючи в крок.

 

Якби народитись удруге, то тільки собою. 
Забувши усе і згадавши усе. День за днем.
За всі відкриття десятину сплативши сльозою –
Мені, не плаксивій, як долі, війти б в Віфлеєм.

 

Якби залишитись (лишається ж день у лучині),
Ніщо не просити дозволити розкіш собі...
У теплої осені в жовтому храмі гордині
Самій, гордовитій, смирення почути в мольбі.

 

Якби повернутись... А зрештою, нащо вертатись?
Ростуть камінці рубежами на власнім віку.
...Розплетені коси і боса. Й над болем – сміятись...
А в посаг – душа. Тільки й того. Приймаєш таку?

 

Оксана Радушинська

2005 р.

автор: Оксана Радушинська

час видання: 2005


08/07/2005