Майбутня роль

Майбутня роль

 

Дерева голі, наче манекени,
Стоять собі, забілені в сніги.
Немає гри, немає Мельпомени,
Опалим листям сплачено борги.

 

І тільки крук, як страж середньовічний,
Все зиркає на сплячу мерзлоту.
А я, неначе Данте Беатріче,
Так гаряче чекаю теплоту.

 

Не замерзаю у студену вогкість,
І не петляю в проявах пурги.
Бо десь палає мій бурхливий розквіт
Рішучим опроміненням снаги.

 

Я ще зіграю під густим галуззям
Свою відкриту, іскрометну роль.
О часе!
В цій безлюдній завірюсі
Мені вогнем лишитися дозволь.

 

Юрій Тітов

автор: Юрій Тітов

час видання: 2016


13/12/2016