Надія золота

Надія золота

 

Яке блаженство – зиму пережити,
До хвилечки її перемогти,
Себе в юнацьких веснах повторити,
Деревами у травні зацвісти.

 

Яка печаль – у зимах замовкати
І чорно-біло слухать річ мовчань,
Під звуки хуги радощі втрачати,
Не дочекавшись сонячних стрічань.

 

Та я долоні веснам простягаю,
Хоч за вікном непрохано мете.
Настане час – і я в руці спіймаю
Рожевих мрій проміння золоте.

 

Ну що мені морозяні погрози?
Я не ношу між темряви журбу.
В душі моїй шумлять травневі грози,
Дарує рясність вічності добу.

 

Лише від щастя хай бринить сльозина,
У буйність днів печаль перероста.
До тих вершин, до тої верховини
Мене несе надія золота.

 

Юрій Тітов

автор: Юрій Тітов

час видання: 2016


15/02/2016