Осіння гра

Осіння гра

 

Край села криничний журавель,
І старенька згорбилась хатина.
В небесах блакитна акварель
Тихо слуха речі тополині.

 

Бачиться задумливий портрет
Мандрівної осені-жебрачки.
Мимоволі пишеться сюжет,
Де усе мудрішає – не плаче.

 

Вікон ще ніхто не затулив,
І, здається, вигляне господар.
Дощ іще солому не залив,
Жовте листя впало до городу.

 

Одцвіли пахучі чебреці,
Вже не бродить запах рути-м’яти.
П’ятірня кленова у руці
Про важливе хоче нагадати.

 

Осені я бачу вільну гру,
І у ній акторку помічаю.
Чую знов мелодію стару,
Та себе у долі не втрачаю.

 

Панна осінь в золоті кружля –
Небеса незримо аплодують.
І печаль німого журавля
Непомітно роздуми малює.

 

Задрімала хата мовчазна,
Шнур пташиний тягнеться над лісом.
Осінь і красива, і сумна,
Вкотре мудрі ставить бенефіси.

 

Юрій Тітов

автор: Юрій Тітов

час видання: 2014


17/10/2014