Ліс
Які дуби! Яка багатоликість!
Яка поважність небо підпира!
Про щось важливе виграють музики,
Думки травневі сходять з-під пера.
Тут є гобой і арфа тонкострунна,
Все те, що любить загадковий ліс.
Десь розбрелося марево відлунне,
І лине гра акторів та актрис.
Поміж гілок проміннячко спадає,
Неначе рампи сяяння легке.
Весна свою виставу починає,
А на душі – осмислення стрімке.
Книжки лісів я потайки читаю
Та одягаюсь у сосновий бір,
Бо тут любов розпалено гуляє,
Благословивши геніальний твір.
Не відчуваю марноти ілюзій,
А незбагненно лину до галяв.
На ці дуби з повагою дивлюся,
Ввібравши звуки сонячних октав.
Моя душевність іншого не просить,
Зелене листя всюди шелестить.
Для мене ліс – мислитель і філософ,
Що з вічністю уміє говорить.
автор: Юрій Тітов
час видання: 2014
05/06/2014
- Рубрики
- Усі
- Вірші про кохання
- Громадянська позиція
- Гумор
- Духовність
- Есе
- Збірки поезії
- Лірика
- Мудрість століть
- Патріотична поезія
- Переклади
- Проза
- Спогади
- Університету "Україна" присвячується