Слово
Щоб журба не руйнувала душу,
Щоб тягар стомукий не здолав –
Словом я палким тебе зворушу,
Тим, яким горів і не згорав.
Слово – блискавиця полум’яна.
Слово – це гостріше сотень лез.
Я у ньому не знавав кайданів,
Я у ньому для людей воскрес.
І від нього розколовся камінь,
Розчепився атом до дрібнин –
Слово світить вічними віками
На зорю поетових вершин.
Від Шевченка, від Франка, від Лесі
У народі, що страждав, любив,
Лиш воно незборністю озветься
І зійде до всіх життєвих нив.
Слово рідне, слово невмируще…
Скільки в нім глибинності й висот!
Ти послухай – я тебе зворушу
Словом тим, що мовив мій народ.
Юрій Тітов
автор: Юрій Тітов
час видання: 2016
09/11/2016
- Рубрики
- Усі
- Вірші про кохання
- Громадянська позиція
- Гумор
- Духовність
- Есе
- Збірки поезії
- Лірика
- Мудрість століть
- Патріотична поезія
- Переклади
- Проза
- Спогади
- Університету "Україна" присвячується