Вулиці мого міста (есе у стилі «потоку свідомості»)

ВУЛИЦІ МОГО МІСТА

(есе у стилі «потоку свідомості»)

Холодно. Мокро. Темно. Вітер кидає дощові краплі прямо в лице. Вони холодні та свіжі. Шелест листя. То вітер та краплі. І більш ніяких звуків. Тільки шелест наді мною. Крок – і я на проїжджій частині. Ще один. І ще один. Починає капати зверху. Зміна тональності. Краплі розбиваються об асфальт. Десь далеко блимає світлофор. Дорога його віддзеркалює навіть тут, недалеко від мене. Ноги намокли. Хлюпає у взутті. Неважливо, вітер підганяє в спину. Роздратовано вбиває краплі в дорогу. Новий поштовх у спину. Короткий. Злий. Мені байдуже. Сильніше натягую капюшон. Хлюпаю далі по дорозі. Погода не льотна. Навіть вуличних вовків не видно, з їх цигарками, пивом та галасом. А чи моє це місто? Таке незвичне…

Стих вітер. Чотирилапа тінь ховається під машиною. Чого дивишся? До тебе ніяких діл не маю. Йти вже важко. Штани наскрізь мокрі. Облипли на ногах. Але дощ вже майже скінчився. Он і небо швидко світлішає. Світанок?.. Світанок. Горизонт починає палати на сході. Очі майже вже сліпить. Важко дивитися. Але гарно. Кілометри чорного асфальту. Дорога на схід. Ще мить. Ще трохи… Уже боляче дивитися. Ну… Ось воно. Мить, і ніч обривається. Асфальт озолочується промінням. Він сяє. Все сяє. Дорога. Листя. Машини. Яскраво. Дихається важче. Застудився. Потрібно відігрітись. Але воно того було варте. Хлюп-хлюп-хлюп…

автор: Тіщкевич Олексій

час видання: 2013


18/06/2013