Життя триває… (есе у стилі «потоку свідомості»)

ЖИТТЯ ТРИВАЄ…

 (есе у стилі «потоку свідомості»)

 

Ранок. Шум автомобілів за вікном. «Гарячий» запах кави.

Серце тріпоче все швидше і швидше. Думки переповнюють душу…

Зустріч, зустріч, зустріч… як себе повести, щоб не виглядати дивно, про що розмовляти.

О, це перше побачення… Погляд, усмішка, дотик…

Що може бути кращим за ранкову росу?

Рідна вулиця, тут усе знайоме.

Ця жага літнього дощу, очікування змін і запах мокрого асфальту… Краплина за краплиною падає дощ на землю, яка пожадливо п’є цей п’янкий напій природи. Люди біжать, хто куди …

Вони помаленьку ступають вулицею, підтримуючи один одного. На фоні заклопотаних людей виокремлюється літня сімейна пара. З середини ніби виривається: «Звертайте увагу на дрібниці. Любіть одне одного, інколи однієї посмішки достатньо для вирішення проблем».

Ніжні почуття і турбота.

Поздоровити дідуся з Днем народження.

Хвилювання. Стукіт серця. Не знаю, що сказати. Не люблю цей неприємний момент мовчання.

І це все?

Стук підборів по кахелю, кремова мереживна сукня. Ніжність. Вже й не пам’ятаю того хвилювання перед першим побаченням.

Робота.

Навчання.

Буденність.

А так хочеться повернутися в безтурботне дитинство.

Заради чого люди живуть на світі?

Метро, люди, барвиста реклама. Усе переплітається в моїй свідомості. Прискіпливі погляди перехожих. Вас теж це дратує?

Ніжний погляд, поцілунок і все минає …

Життя продовжується …

Він стояв на вулиці зовсім один, пожадливо поглядаючи на сусідній будинок навпроти. Перше побачення.

Життя – вічний спектакль. Кожен водночас – і актор, і глядач.

 

автор: Гостєва Вікторія

час видання: 2013


03/06/2013