Дзвони Чорнобиля

Кіровоградська філія

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

 

«ДЗВОНИ ЧОРНОБИЛЯ»

 

Тематичний збірник до 21-річниці Чорнобильської трагедії

 

м. Кіровоград

2007

 

 

Укладачі:

Бардалим Н., Кірєєва А.

 

До Дня пам'яті загиблих на Чорнобильській АЕС серед студентів Кіровоградської філії ВМУРоЛ "Україна" було проведено соціологічне опитування. Результати анкетування:

- 37% опитаних вважають Чорнобильську трагедію загальнолюдським лихом.

- Катастрофу на ЧАЕС молодь асоціює із критичним завищенням рівня радіації і порушенням екологічної рівноваги, розвитком нових хвороб, погіршенням здоров'я нації.

- 84% респондентів відзначають негативний вплив аварії на своє власне здоров'я та здоров'я родини.

- Близько 55% мають серед своїх родичів і близьких людей ліквідаторів чи переселенців із зони відчуження.

- Жоден із опитаних не вважає себе захищеним від подібних катастроф у майбутньому...

 

Слово до читача

«Дзвони Чорнобиля» - тематичний збірник-альманах, випущений студентами Кіровоградської філії ВМУРоЛ «Україна» до 21-ої річниці Чорнобильської трагедії. Тут ви знайдете спогади ліквідаторів аварії, віршовані і прозові роздуми молоді про той чорний спадок, який 21 рік тому вона прийняла на свої ще дитячі плечі. Болючі спогади, страшні факти, гіркі слова, розбиті мрії - Дзвони Чорнобиля стукатимуть до вашого серця з кожної сторінки альманаху...

Ми, діти Чорнобиля, збирали по слову цей біль, ми б'ємо в Набат Пам'яті, щоб не повторився ніколи український Полиновий Апокаліпсис.

Відкрийте скорботі серця!

Наталя Бардалим


Чернобыль... Одного хватает слова -

И сердце, как болезненный комок,

Сожмется, ожидая вести новой,

И горькой пылью пахнет ветерок.

И не со звезд небесных боль упала,

И не на твердь бесчувственных камней -

А в грудь земли проникла злым запалом

И вероломно поселилась в ней.

И душами людскими овладела

Весенней ночью взорванной, когда

Узнали мы, не знавшие предела,

Что нам грозит всеобщая беда.

Что плодородным слоем чернозема

До сей поры покрытые поля

Больны смертельно страхом незнакомым,

Что смертна и бессмертная земля.

Ни павшим за нее в сплошных руинах,

Ни обелискам их - не объяснить:

Как мертвецов на медленных машинах

Увозят эту землю хоронить.

Ту самую, родную, на которой

Была пролита огненная кровь...

Ту самую, которую нескоро

Забыть, как нашу первую любовь...

Ту самую, пылавшую садами

И золотом колосьев наливных, -

Теперь мы хоронить увозим сами,

Освоив роль могильщиков земных.

Беды щепотка вырвалась на волю -

И не уймется столько лет подряд...

Какой же страшной растечется болью

По всей земле - оставшийся заряд!

 

 

 

 

Не можна про це не сказати,

Мовляв, це було давно.

Перед очима батько-мати,

І Україна, і Дніпро.

Не можна ні про що мовчати,

Горить тривогою чоло...

Ці вірші, роздуми, ці факти -

Це все було, було, було...

 

*************

Чи знаєш ти, світе,

Як сиво ридає полин?

Як тяжко, як тужно

Моєму народу болить?

 

 

 

 

Історичний екскурс. Чорнобиль до 26 квітня 1986 року

 

Чорнобиль - одне з найдавніших міст Придніпров'я. Перша літописна згадка про нього відноситься до 1193 року. У XVI сторіччі він стає центром повіту, в якому розвивалося ковальське, бондарське й інші ремесла. Недалеко від міста вже тоді здобували болотяну руду, з якої виготовляли залізо.

Населення Чорнобиля брало участь у національно-визвольній війні 1648-1654 років. Тут неодноразово проходили бої між повстанцями і польсько-литовськими військами. Чорнобильці радісно вітали історичне рішення Переяславської ради про возз'єднання України з Росією.

Незабаром, коли після взяття України під протекторат Росії посилився феодальний гніт, вони активно допомагали гайдамацькому руху.

У роки Першої світової війни майже все чоловіче населення було мобілізоване на фронт.

Після Жовтневої революції народне господарство міста й околиць продовжило свій подальший розвиток. У 30-ті роки на базі ремонтних майстерень у місті створюється судноремонтний завод, а також почали працювати нові підприємства. Побудовані лікарні, школи, Палац піонерів, Будинок культури.

У серпні 1941 року гітлерівці окупували Чорнобиль, але мешканці міста не підкорилися ворогу й піднялися на священну боротьбу за честь і свободу своєї батьківщини. У районі діяли партійне підпілля і партизанський загін імені В.І. Чапаєва. Підпільники і партизани надали чималу допомогу військам Червоної Армії у форсуванні Дніпра і Прип'яті.

У післявоєнному відродженні економіка міста з кожним роком зміцнювалася. Не тільки було відновлене зруйноване війною народне господарство, але і побудована низка промислових підприємств.

Особливу значущість місту і району додала Чорнобильська АЕС імені В.І. Леніна, розташована на березі Прип'яті. Споруду її четвертого енергоблоку було закінчено в 1982 році...

 

Шел апрель. Был апрель на земле.

Был в селе и московском Кремле,

Куличи где-то дома пекли...

Сквозь дремоту старухи-Земли

Где-то в голос ударил набат.

И чихать, кто здесь брат, кто не брат,

Цель - не дать разгуляться беде!

Трупы грудой лежат в борозде.

Здесь мальчишки, мужи и отцы -

Поневоле с пожаром борцы.

День и ночь замешались в одно,

Как в последнем кошмарном кино.

Ужас ночью сорвался с цепи.

Саркофаг обручами крепи,

Защити же от кары небес

Тех, кого придавила ЧАЭС...

Передай тем, кто после придет:

В летний дождь и декабрьский лед

Пусть не спят, пусть несут караул,

Чтобы сын мой спокойно уснул!

 

Анастасия Калиш (ВС-2д)

 

Пожежникам квітневої ночі 1986 року...

Пожежники так мало сплять....

А що їм сниться в час покою?

Плачі і крик людських проклять -

Пекельні будні вогняного бою...

 

Тривожний сон без забуття

Виснаженням терзає тіло,

І лиш розпачливе: "Вода!"

З пошерхлих вуст прошелестіло.

 

Рука кохана на чолі

У маренні здалась важкою,

Впекла вогнем. Навіть вві сні

Він рветься взяти шланг з водою.

 

Будильник-зрадник задзвенів,

Йому ж здалось - рида сирена.

Дружина плаче: "За ніч посивів!"

Сміється: "То хіба проблема?"

 

І знов на варту, знову в бій

Несе життя Вогню на викуп.

Пожежа - грізний позивний,

Пожежник - на сторожі віку.

 

Ви їхній подвиг вмійте цінувать,

Перед героями схиліть коліна.

Пожежники так мало сплять,

Щоб ми могли заснуть спокійно.

 

Наталя Бардалим (ВС-Ід)

 

Вот близится памятный день катастрофы

И годы идут, вновь наступит апрель,

И близкие, семьи, друзья всех погибших

К могилам несут букет роз и сирень.

Судьба многогранна и очень жестока,

Случайность иль это ошибка людей,

Но все в один миг словно рухнуло в мире

И город застыл среди сотни огней.

Утраты, последствия - просто ужасны,

Исчезла беспечность, осталась лишь боль.

Трагедия в памяти будет жить вечно,

Стерев много жизней, сметая на ноль

Труды и старания бедных ученых,

Погибших людей, не повинных ни в чем.

И многие долго еще будут помнить

Тот день катастрофы, как сумрачный сон.

 

Марина Медведева

Зона ризику

Все далі й далі відносить нас час від рокової квітневої ночі 1986 року, коли мирний, як тоді здавалось, атом вирвався з-під контролю, щоб жорстоко помститися за нашу некомпетентність, низький професіональний рівень, злочинну халатність. Час відсуває нас все далі від небезпечних наслідків чорнобильської катастрофи, але навіть він, що здатен лікувати найстрашніші хвороби, не може забезпечити людині повну безпеку.

Кожен школяр, хто хоч раз уважно вивчав підручник із хімії, знає: період напіврозпаду деяких нуклідів займає десятки, сотні, а то й тисячі років. А це значить, що й багато наступних поколінь страждатимуть від наслідків аварії. На жаль, від цього не можуть уберегти ні гроші, ні матеріальні компенсації, адже радіус зони ризику не тільки в тридцять кілометрів, але й в тисячу років.

За той час, що пройшов після аварії на ЧАЕС, одні люди вже пішли з життя (часто дуже молоді, яким не виповнилося і 25 років!), інші помирають, навіть не завжди знаючи від чого, треті народжують приречених...

З власного досвіду знаю, як це важко жити поруч із такими людьми, тому що чорнобильська трагедія торкнулася і моєї сім'ї. Членам родини, які були ліквідаторами наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, я задала декілька питань.

 

Алла Анатолівна Балтушина (моя хрещена мати)

Як Ви потрапили в Чорнобиль вперше?

Мені тоді виповнилося лише 20 років. Я тільки-но закінчила училище і відпрацювала практику. Влаштувавшись на роботу, покладала великі надії на майбутнє. Здавалося, все життя попереду, яскраве, прекрасне й безхмарне. Але так сталося, що нас, молодих кухарів, набирали від Управління торгівлі до Києва, як нам повідомили, для забезпечення належного спільного харчування. Нас посадили в автобус, але до Києва ми так і не доїхали. Це ми зрозуміли, побачивши людей у респіраторах на обличчях, що зустріли нас на чорнобильському кордоні.

Чому Ви опинилися там удруге?

Через деякий час після прибуття в Кіровоград до нас знову звернулися з "проханням" поїхати працювати в Чорнобиль, пояснюючи це недостатністю кадрів нашого профілю.

Що Вам найбільше запам'яталося?

Пусті покинуті будинки я пам'ятаю й досі. Вони позаростали бур'янами, високими, густими, що подекуди за ними будівлі ледь виднілися. А ще мене вразила та кількість воронів, які або кружляли у повітрі, або обсідали обпалені крони дерев.

Що Ви відчували?

Я зовсім не боялася, адже більшість інформації про шкідливий вплив на організм людини радіації замовчувалася. Ніхто з нас достовірно не знав, що може статися з нами. Нам, молодим жінкам, які в майбутньому повинні були стати матерями, не говорили про те, що не можна народжувати впродовж п'яти років після перебування в зоні підвищеної радіації.

 

Віктор Євгенович Мякішев (мій двоюрідний дядько)

Як і чому Ви потрапили в Чорнобиль?

Я тоді служив у війську, коли нас, групу молодих хлопців, відправили ліквідувати наслідки аварії, але якої саме - не повідомили. Лише згодом, коли ми прибули на місце, стало зрозуміло, куди і навіщо нас привезли. Наказ є наказ, і його потрібно було виконувати.

Що Вам запам'яталось найбільше?

Моїм найяскравішим спогадом про Чорнобиль є відчуття тривоги, яке огорнуло мене з першим подихом. Я й досі відчуваю важке повітря, той дивний аромат невідворотності.

Чи відчували ви страх?

Так, звичайно. Адже ми навіть не здогадувалися, до яких наслідків може призвести таке військове завдання. Мені було моторошно, коли ми проїжджали повз пусті будинки в селищах: здавалося, що сама Смерть блукає вузькими вуличками і провулками під скрип віконниць, що погойдувалися від вітру.

 

Олена Володимирівна Ніколаєнко (моя мама):

Як Ви потрапили в Чорнобиль?

Мені тоді було лише 18 років. Після закінчення училища я пішла працювати в педагогічний інститут. Звідси нас і забрали в Чорнобиль. Хоча тоді ніхто не знав, куди саме нас відсилають. Це стало зрозуміло, коли наш автобус на півдорозі зупинили люди у військовій формі і в респіраторах. "Це далеко не обіцяний Київ", - пролунало тоді в моїх думках. У Чорнобилі я пробула 41 день, працюючи без вихідних. Це сталося тому, що довгий час не прибувала заміна.

Що Вам запам'яталось найбільше?

Найбільше мені запам'яталися сумні та втомлені обличчя людей, що було й не дивно: іноді люди працювали по 12-18 годин  на добу (таке траплялося частенько). Я пам'ятаю, як дерло в горлі при викидах радіації.

Що Вас найбільше вразило?

Вразили мене найбільше опечатані будинки. Одразу було видно, що залишали їх дуже швидко. Ми заглядали у вікна цих будинків і бачили розкидані документи на підлозі. Дуже важко було дивитись на залишених тварин: собак і кішок, які бігали по містечку. А ще я пам'ятаю високі бур'яни, між якими росли незвичайного розміру червоні й жовті тюльпани. В моїй пам'яті закарбувалось і те, що кожного дня дозиметристи міряли рівень радіації, але показання дозиметру від нас приховували, прикриваючи циферблат рукою. Нас змушували пити червоне вино, так як воно, начебто, добре виводить радіонукліди. З того часу терпіти не можу вина.

Мене вразила згуртованість людей. Всі розуміли, що потрібно допомагати один одному.

Що Ви відчували?

Я дуже сумувала за домівкою. Чи боялась я? Мабуть, ні, хоч все було схоже на війну, але з невидимим ворогом. Страх я почала відчувати, коли, ще будучи зовсім молоденькою, почала серйозно хворіти, та ніхто не міг (чи не хотів) поставити правильного діагнозу аж до тепер.

Дивно, та ніхто з цих людей не називає себе героєм, хоч без сумніву кожен із них здійснив подвиг. Всі, хто пережив події у Чорнобилі, всі, хто поклав своє життя і здоров'я у боротьбі з радіацією, достойні поваги і вічної пам'яті посмертно. А ті, які ще живі, певно, заслуговують на належну підтримку з боку держави.

 

Юлія Ніколаєнко (Д-1д)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Жена работника ЧАЭС

 

Весенним теплым ранним утром

Проснулся парень молодой,

Собрал все вещи для работы

И завтрак свой забрал с собой.

Обнял он дочку, как обычно,

Малышке было года три,

Жена поцеловала в губы,

Сказав: «Пораньше приходи!»

Он шел дорогой серой, пыльной

И слушал пенье первых птиц,

Сейчас своих друзей увидит

И еще много разных лиц.

Вот так он шел, тот юный физик,

Спеша и замечая всех,

Ведь знал, что на работе скоро

Им предстоит большой успех.

Жена с малышкой возле дома

В обед решила погулять.

Смеясь, она играла с дочкой.

Ну, просто чудо, а не мать!

Но что-то привлекло вниманье,

Раздался грохот, словно гром.

И тишина... Будто в природе

Застыло все и замерло.

Ей слышно лишь биенье сердца.

Прижала дочь к своей груди,

Прижала так, что стало больно,

А дочка просит: «Мам, пусти!»

Пожарные машины едут,

И стало слышно вой сирен,

Врачи на «скорых» подъезжают

И поднимают мать с колен:

- Прошу вас, срочно уезжайте!

Для вас здесь места больше нет!

- Это мой дом, моя обитель!

Услышал врач такой ответ.

- Я вас прошу, спасите мужа!

Взмолилась молодая мать,

А он отвел глаза, ответив:

- Там больше нечего спасать.

Беззвучно плакала она,

Роняя слезы на ладонь.

В окно машины, уезжая,

Смотрела долго на огонь.

Поверить не могла, что больше

Не возвратится он домой.

Веселый, нежный, беззаботный

И для нее - вечно живой...

 

Марина Медведева

Лист через вічність

доньки до батька, ліквідатора аварії на ЧАЕС

 

Тато... Таке жадане для уст, і таке болюче для слуху слово. Ніжно-недосяжне, тепло-тривожне, святе. Неправда, що батьківська любов потрібна більше синам. Потрібна й дочкам. Ой як потрібна! Материнська мудрість і ласка не замінять батьківської суворої справедливості, надійного чоловічого плеча. Моє доньківське дитяче щастя було зовсім коротким: всього 6 років і 9 днів. Тому такий дорогий, безцінний кожен спогад...

Тоді мені, малій, тато здавався велетнем, що їздить на велетенському тракторі. І коли він піднімав мене, щоб посадити до того металевого страховиська, мені здавалося, що варто лише трохи підтягнутися, і можна буде торкнути рукою пухку білосніжну хмарку. Тато часто брав мене на руки й катав на дужих широких плечах. Я сміялася й затуляла йому очі долоньками, що ледь-ледь покривали ті карі вуглинки, а він все одно йшов впевнено і ніколи не спотикався.

Тато пахнув бензином, асфальтом і сонцем, а згодом, коли почав працювати рибоводом, ще й озоновою свіжістю, солонкуватим морським вітром. Мої ляльки теж пахли бензином, бо я часто вдягала їх у сукні з яскравих клаптиків, що були в кабіні татового трактора. Тато сміявся і казав, що мої Катюші та Лариси обов'язково виростуть чудовими трактористками. І я йому вірила.

Тата я бачила рідко: коли він приїжджав на обід, і у вечері, коли він повертався з роботи. Я залазила до нього на коліна, і починалися мої неповторні казкові вечори разом із татом. На вухо розповідала йому всі свої дитячі кривди, довірливо уткнувшись носом у сорочку, що теж пахла бензиново-солоно. Ми просто розмовляли або разом слухали мамину казку (тато дуже любив слухати, як мама читає казки). Тут, на татових колінах, починалися мої перші уроки математики. Моїми лічильними паличками були татові просмолені пальці. Я клала собі на коліна величезні, як мені здавалось, татові руки і починала рахувати: один, два, три, чотири.... А він ще й жартував: «Ану, Талю, порахуй татові пальці, чи не згубив котрого за день?» Я, сопучи, рахувала, а потім поважно повідомляла: «Не згубив»... Та скоро я загублю ті руки, їх тепло і ласку, і тільки коли-не-коли вони снитимуться мені в солодких дитячих снах.

Один, два, три, чотири... Неслухняні цифри рядочками лаштувались на татових пальцях, і лише вперті шість і сім не піддавалися мені. Я весь час плутала їх місцями...

Уже не плутаю, тату, і покорилися мені всі математичні корені, функції, графіки, тільки б ти глянув... Уже давно я читаю і пишу, тільки б ти послухав... Уже давно...

Уже давно ти пішов від мене, рідний, пішов туди, звідки не повертаються. Коротким (всього 42 роки) і яскравим було твоє життя. Затишно і сонячно було людям поруч із тобою.

Коли у квітні 1986 року вдарили в набат чорнобильські дзвони тривоги, ти, не вагаючись, поніс своє життя, свої сили до роз'ятреної смертоносної пащі реактора. На варті майбутнього життя, за яке в Чорнобилі боролися тисячі пожежників, міліціонерів, військових і просто добровольців, ти стояв у найтяжчий час - із травня по липень. Щодня мама отримувала від тебе листи. По два, по три на день. Ти писав про кохання, про щастя, про життя - і ні слова про катастрофу. Навіть повернувшись додому, ти ніколи не розповідав про ті страшні місяці - не хотів пускати, бодай розповіддю, Чорнобиль у мамине життя. Мертва зона не вкрала усмішки з твоїх уст, та вкрала з очей.

Ти часто замислювався, і погляд твій летів десь далеко, мабуть, до мертвого міста. Ти трепетно піклувався про родину і зовсім занедбав власне здоров'я. А раз, коли мама зі сльозами вмовляла тебе їхати до лікарні лікуватися, признався, що так ятрило і мучило тебе: чорнобильська вода. Одного разу, коли ваша бригада була занадто далеко від табору, тебе мучила спрага, а фляжка виявилася зрадливо пустою. І ти, знехтувавши суворою забороною, напився води з чорнобильського колодязя. Тепер та чорна вода не давала тобі спокою, ти знав, що рано чи пізно вона покличе тебе до себе.

І вона таки покликала. Людство вигадало «мертву» воду, та не вигадало живу. Вже 13 років нема тебе поруч із нами...

Вчені, дослідники, статисти! Не обмежуйте чорнобильське горе тридцятьма кілометрами, бо то безмірно мало. Мертва зона йде в світ. Вже дев'ять разів вона лягала на нашому сільському цвинтарі латками горя 1,5x2 метри. У моєму серці вона залягла безмежною пусткою років без тата і залишиться там назавжди.

Як найдорожча цінність, старанно загорнута в хустку, лежить у шухляді татова пілотка. Мені байдуже, чи випромінює вона радіацію - для мене випромінює лише любов і татове тепло. Поруч - фотографія: тато в Чорнобилі - високий, стрункий, у військовій формі. Стоїть солдат невидимого фронту і карими вуглинками зазирає прямо в душу. Зазирни, поглянь, тату, скільки невідданої любові там! Всі кажуть, я схожа на тебе.

Мабуть вже скоро закружляє для мене випускний бал, та ти не поведеш мене до вальсу, а на світанку не зустрінеш разом зі мною сонце, не благословиш в самостійне життя. Скільки слів ти мені не сказав, скільки тепла не віддав.

Ти вже не купиш мені ні випускної сукні, ні весільної фати. Та 18 років тому ти купив мені головне -життя.

У дитинстві я вірила, що можна все-все розказати жовтому кленовому листочку - і він полетить до тебе на небо. І як мені хочеться зараз скласти цей листок у легкокрилого журавлика і випустити з вікна, щоб летів до тебе... А ти десь на небі простягнеш велику теплу руку, що й досі пахне бензином, і чекатимеш його, правда?

 

Наталка Бардалим (ВС-Ід)

 

 

 

И вновь апрель...

Чернобыль... Черная боль, Черная быль. Не сбежишь от него и никуда не спрячешься. Вроде бы забыл о нем, а он смотрит из телевизора глазами ребенка, больного лейкемией. Идешь гулять по Набережной и видишь безликую статую, с немой обреченностью удерживающую мраморный саркофаг. И нет того, кто НЕ ПОМНИТ.

Прошло больше двадцати лет со дня жуткой, невероятной, необъяснимой трагедии. Сгладился шрам, появившийся на щедрой земле Подолья, перестали шокировать общество люди, не пожелавшие бросать обжитые гнезда в Зоне. Пройдет сто лет, и даже дата трагедии на ЧАЭС сотрется из памяти людей. Не останется тех, кто ценой своих жизней останавливал катастрофу, тех, кто сейчас отчаянно борется - едва ли не столь же отчаянно, как с огнем, - за те крохи льгот, которые сначала надо очень долго выпрашивать, а потом суметь сохранить.

Бессмысленно сейчас кричать, захлебываясь о том, что Чернобыль - это страшно, ужасно. О том, что нужно что-то делать с разваливающимся на части саркофагом на четвертом реакторе, что в аварийном состоянии третий... Не помогут эти вопли малышам, которым аукнулась эта апрельская жуть.

Люди! Подумайте, а те ли проблемы занимают умы власть имущих, в том числе и Президента? Может, стоит на секундочку, на короткое мгновение отвлечься от дележа властного пирога и оглянуться вокруг? Чтобы не повторился Чернобыль, не стала вся Украина гноящейся радиоактивной язвой. Чтобы в реках рыба не исчезала, чтобы в лесах гулять можно было, а не бутылки ногами пинать. Чтобы наш родной Кировоград не называли радиозачумленным. А то, знаете ли, нам, молодым девчонкам, рожать страшно. И жить - тоже...

 

Анастасия Калиш (ВС-2д)

 

 

 

Пам'ятаєш той день,

Коли чорна хмара закрила все небо...

Коли Україна тамувала свій подих

При слові «Чорнобиль»,

Коли герої гинули у полум'ї смерті,

Рятуючи нащадків своїх.

Пам'ятаєш той день?!

Зі швидкістю світла прокотилась землею звістка гірка:

«Зірвався Чорнобиль»... Затремтіла земля,

Задзвонила в усі дзвони тривога:

SOS! Негайно біжіть на підмогу!

Стогнала Вкраїна від болю такого,

Ридав весь народ від прокляття страшного.

Біля приймачів сиділи жінки замертвіло.

На долю жалілись, плакали та молились.

Почувши про рідних, хтось радів, а хтось плакав...

Пам'ятаєш той день?

Звісно, не можеш забути,

Адже й сьогодні болить нам те слово «Чорнобиль»!

 

Анастасія Аркуша (ВС-Ід)

 

Радіаційне забруднення на території України

 

Атомна енергетика в даний час є екологічно чистіша і дешевша, ніж теплова. У розвинених країнах вона забезпечує від 15% до 70% усієї електроенергії, що виробляється (Франція - 70%, США - 17%, Швеція - 50%, Канада - 15%). Однак у разі аварії атомні станції становлять дуже серйозну небезпеку для людей і оточуючого середовища. За час експлуатації АЕС у світі сталося 3 основні аварії: 1961 р. - в Айдахо-Фолс (США), 1979 p. - на АЕС "Примайл-Айленд" у Гарисберзі (США), 1986р. - на Чорнобильській АЕС.

Аварії на АЕС мають значні відмінності від ядерних вибухів. Вони відрізняються від ядерних вибухів більшою тривалістю викидів, що змінює напрямок потоків повітряних мас, тому практично немає можливості прогнозувати розміри зон ураженості. На чорнобильській техногенній аварії, яка стала аварією глобального масштабу, необхідно акцентувати дещо більшу увагу. Як сьогодні стало відомо з численних фактів ученим-природничникам, ще жодна катастрофа XX століття не мала таких тяжких екологічних наслідків, як Чорнобильська. Ця трагедія не регіонального, не національного, а глобального масштабу. Випадання радіоактивних речовин простежувалось і в державах Західної Європи, підвищився радіаційний фон у Скандинавії, Японії та США. Навіть через 15 місяців після катастрофи на Чорнобильській АЕС у Великій Британії було виявлено надзвичайно велике забруднення рослинності радіоактивними опадами, а також великий вміст цезію у м'ясі овець. Після катастрофи вже загинуло багато тисяч чоловік (понад 50 тис. із 100 тис. тих, які брали участь у ліквідації аварії). Внаслідок Чорнобильської катастрофи на території України забруднено 12 областей, 86 адміністративних районів, 2311 населених пунктів, де загалом мешкає близько 2 млн. 600 тис. жителів, у тому числі - 600 тис. дітей. Забруднено радіонуклідами понад 7 млн. гектарів землі, серед яких З млн. га сільськогосподарських угідь та 2 млн. лісових масивів. Ще близько півтора мільйона чоловік проживає на території, де радіоактивний фон у десятки разів перевищує допустимі норми (Київська, Житомирська, Чернівецька, Рівненська, Черкаська, Вінницька, Чернігівська, Кіровоградська, Івано-Франківська області).

Дезактиваційні роботи, на які в 1986-1989 роках було витрачено мільйони, бажаних результатів не дали.

У водах Дніпра, Прип'яті, Київського водосховища концентрація радіонуклідів і через 10 років після аварії була в 10-100 разів вищою, ніж до аварії, а в донних відкладах, особливо мулових, збагачених органікою, накопичилася велика кількість радіоактивного бруду. Вважається, що в ґрунті заплав і дні водойм 30-кілометрової зони накопичилося близько 14400 Кі цезію-137, 7360 Кі стронцію-90, 250 Кі плутонію, а в Київському водосховищі назбиралося вже більше 60 млн. тон радіоактивного мулу (більше 2000 Кі цезію-137)

Велику небезпеку довкіллю завдають близько 1000 тимчасових могильників навколо ЧАЕС, у яких знаходиться 40 млн. куб. м твердих відходів із сумарною радіоактивністю понад 200 тис. Кі (одиниці радіоактивності, що визначається як кількість будь-яких радіоактивних ядер, де проходить 37 млрд. розпадів за секунду), і саркофаг над четвертим блоком, який вибухнув. Там ще зосталася велика кількість радіоактивного бруду потужністю в багато сотень тисяч кюрі, надійність нерозповсюдження якого зовсім не гарантована. Могильники вже сьогодні протікають, саркофаг із роками стає все більше радіоактивним, конструкції його просідають, деформуються.

Вплив Чорнобильської аварії на здоров'я людей дуже значний і буде проблемою не тільки для нас, а й для кількох прийдешніх поколінь. Уже в 1992-1994 роках у Житомирській і Київській областях, як і в Білорусі, за даними Міністерства Охорони Здоров'я України, у мешканок забруднених радіонуклідами районів значно збільшилася кількість народження недоношених дітей і калік, кількість тяжких ускладнень вагітності (у 2,5-3 рази), є серйозні генетичні зміни здоров'я. В результаті потрапляння радіоактивних речовин в організм у багатьох людей була уражена щитовидна залоза, виникла променева хвороба. Нині спостерігається тенденція до збільшення онкологічних захворювань, захворювань ендокринної системи, систем кровообігу, травлення, а також захворювань, пов'язаних із імунною системою. У зв'язку з тим, що у продуктах викиду перевагу мають довго живучі радіонукліди, зараження буде тривалим.

У 1990 р. експертна комісія попередньо оцінила збитки від катастрофи на ЧАЕС у 250 млрд. грн., а реальні ж втрати поки що підрахувати важко.

В умовах значної кількості екологічних проблем різного рівня складності та вкрай обмежених ресурсів, доступних для їх вирішення, гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС віднесено до національних пріоритетів охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.

Збитки від катастрофи не піддаються обліку, бо неможливо оцінити шкоду, завдану здоров'ю людей, втрати від радіоактивного забруднення довкілля, орних земель, джерел водопостачання, рідних домівок. Радіацією забруднено понад 54 тис. кв. км території. Під вплив Чорнобиля потрапило понад 3,5 млн. осіб, із яких 1млн. -діти.

Держава робить багато для вирішення чорнобильських проблем, особливо з питань соціального захисту громадян. Створено відповідну законодавчо-правову базу, налагоджено спеціалізоване медичне обслуговування чорнобильців, побудовано мережу спеціалізованих санаторно-курортних закладів та лікувально-реабілітаційних центрів. Громадянам, що постраждали внаслідок катастрофи, надається близько 50 видів допомог, пільг та компенсацій. Проте гострота проблем не спадає.

 

Підготувала Олена Твердоступ (Д-2д)

 

 

 

 

Чорна весна

 

Є в календарі жахлива дата,

Чорна роковина чорної весни,

Коли прокляття Атомного Ката

Квітневі ночі на собі несли.

Пустіли села, сиротіли хати,

Тікали люди від чорної чуми.

А в когось вже немає і не буде тата -

Багато їх пішло, щоб залишились ми...

Роки минули. Дрімає під бетоном Атом,

А мертва зона раною болить.

Про ту весну не можна забувати,

Цінуючи життя, що в кожнім з нас кипить!

 

Наталя Бардалим, (ВС-Ід)

 

 

«Несе сива чорнобильська мати цю планету, це хворе дитя...»

 

Хіба можна було уявити, що колись Чорнобиль, землю щедру і багату на врожаї, спіткає таке страшне екологічне лихо, хіба можна було передбачити ту біду, що сталася в чарівному Поліському краї? Звичайно, ні.

Нині природа Чорнобиля тяжко вражена невидимою смертельною хворобою. Люди покинули рідні домівки, могили предків.

Нікого не залишила байдужим ця трагедія. Чорнобиль став зловісним знаком людського самознищення, найдраматичнішою поразкою людини в її нерозумному протиборстві з природою. Ця трагедія стала наче Божою карою, жорстокою пересторогою за легковажність, ненаситність, технократичне свавілля.

Жах і подив викликає той факт, що коли прип'ятським лікарям стало відомо про тяжку радіаційну ситуацію, вони, зрадивши клятві Гіппократа, не попередили громадян про небезпеку. В ті страшні дні, коли розпочались перші роботи з ліквідації наслідків аварії, коли тисячі людей, не шкодуючи власного життя і здоров'я, кинулися в бій із невидимим ворогом, вийшла антигуманна постанова про приховання інформації щодо справжніх масштабів катастрофи та її наслідків...

Нині жодна людина просто не має морального права стояти осторонь екологічних турбот нації, бути пасивним спостерігачем, бо все менше і менше залишається на нашій планеті місць, де б людина могла відчути себе у цілковитій безпеці, все менше залишається у нас шансів зберегти високе звання володарів, а не катів природи...

 

Наріне Акопян (П-Ід)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Набат

 

Мы стоим на краю...

И у нас за спиною пустыня,

Море крови и слез,

Что за тысячу лет собрались.

Сколько боли и войн,

Сколько ужаса пало на чашу!

Сколько вдов и сирот,

Чьи мольбы устремляются ввысь?!

Вниз клонятся весы.

И вот-вот опрокинется чаша...

Что творишь, Человек?

Прекрати же! Опомнись! Постой!

Мы - лишь дети Земли,

У нее пьем энергию нашу.

Мы - лишь дети Небес,

Но они не несут нам покой.

Мы посеяли зло.

Затянулась кровавая тризна.

Мы - лишь дети Войны.

Нет для нас больше мест на Земле.

Мы - лишь дети Толпы...

И с иконы глядит с укоризной

Вечно юный Христос

На поблекшем дубовом кресте...

 

Анастасия Калиш (ВС-2д)

 

 

 

 

Можливо, дехто з нас і досі впевнений у тому, що за 21 рік жахливі наслідки Чорнобильської катастрофи безслідно зникли. Але нещодавно я переконалася, що ця трагедія не відпускає своїх жертв, нікого не залишає байдужим. Вона забрала життя тисяч людей, і ще й досі ніхто не знає, скільки їх. Тисячі, мільйони, а може значно більше? Чи можна виправдати тих, із чиєї вини все це сталося? Звернувшись з цими питаннями до очевидця аварії Трояна Сергія Кузьмича, я навіть не уявляла, наскільки болючими виявляться ці спогади для його серця.

«Цей чорний біль назавжди залишиться в моїй пам'яті і душі. Іноді переді мною уві сні постають картини мертвого міста, безлюдної німої зони, де колись квітло життя, лунав сміх... Чому ми повинні страждати через помилки інших людей? Я й досі не можу знайти виправдання для тих, із чиєї вини все це сталося...»

Прослухавши розповідь ліквідатора, я зрозуміла, що Чорнобиль - це смерть у квадраті, тому що ця трагедія зруйнувала життя і здоров'я не лише своїх сучасників, а й майбутніх поколінь. Ще довго нагадуватиме про себе чорний біль, роблячи інвалідами чоловіків, жінок, дітей...

 

Катерина Карась

 

 

 

Квітень назавжди

 

Це все було - квітнева ніч,

Смертельне сяйво потойбіч,

Це все було - Армагедон,

Безглуздий і кошмарний сон.

Здирало м'ясо із кісток

Вогнем скаженим, а пісок

Горів і плавився на скло...

Це страшно, але це було.

Нігредо атомів і тіл.

Там небо тріснуло навпіл.

Там вічний квітень, вічний цвинтар,

Що час із пам'яті не витер...

 

Олег Яловий (П-4д)

 

 

 

 

Коли йдеш 26 квітня по місту, на багатьох будинках бачиш, як майорять прапори із траурними стрічками. Це - відголосся трагедії, що сталася 1986 року в Чорнобилі.

Вибух четвертого реактора приніс Україні горе, трагедії, смерть.

Ця трагедія не регіонального і навіть не національного, а глобального масштабу. Вже загинуло більше як 50 тисяч чоловік із 100 тисяч, які брали участь у ліквідації наслідків аварії в перший рік. Підірвано здоров'я сотень тисяч людей, забруднено мільйони гектарів ґрунтів, у водоймах осіли десятки мільйонів тон радіоактивного мулу. І це тільки відомі на сьогодні наслідки.

А скільки людей страждає на променеву хворобу! Променева хвороба виникає внаслідок впливу випромінювання на клітини. Це спричиняє порушення нормального функціонування та гомеостазу клітин, тканин та організму в цілому. Таке порушення призводить до запалення будь-яких органів і систем. Що ж до лікування, то патогенетичного способу немає (тобто неможливо лікувати хворобу в цілому), існує тільки симптоматичний (лікування запаленого органу). Поширеними є замістительна терапія - переливання крові та антибактеріальна - лікування антибіотиками широкого спектру дії (пеніцилін).

Що ж стосується реабілітації таких хворих, то схема класична: комплексна реабілітація та повне оздоровлення всього організму. Не останнє місце займає бальнеотерапія - лікування водами, особливо мінеральною водою з радоном, що виводить радіонукліди з організму. А для загального фізичного і морального оздоровлення й відпочинку рекомендується відвідування курортів, санаторіїв, моря.

Паралельно чорнобильці потребують психологічної реабілітації. І не тільки вони, а й усі навколо. Потрібно адаптувати суспільство до чорнобильців.

 

Юлія Качуровська (ФР-Ід)

 

 

 

 

 

 

 

Весна завжди приносить нові сподівання, нові надії. Навкруги все пробуджується після довгої зими і милує око весняними чарами: оживають дерева, вкриваючись квітом і зеленими листочками, з'являються перші квіти, щебечуть пташки - весь світ ніби знову народжується...

Але весна 1986 року внесла у традиційну весняну казку свої корективи, коли на весь світ пролунав вибух на Чорнобильській АЕС, і гігантське полум'я розірвало нічну темряву. Почався хаос. За лічені хвилини райський куточок перетворився на чорну пустелю. А вогонь все лютував. Сміливці, які першими кинулися гасити пожежу тієї ночі, не шкодували ані сил, ані власного життя. І коли вранці пожежа була ліквідована, над землею повисла чорна хмара радіації. На забрудненій території почалась екстрена евакуація населення. Важко було їм покидати рідні місця, але залишитись - означало померти. І запала навкруги мертва тиша...

Хоча з дня трагедії минув уже 21 рік, і за свою помилку ми заплатили дорогою ціною, та Чорнобиль продовжує збирати свої жертви, він став тавром, прокляттям, від якого потерпатиме ще не одне покоління. Свої роздуми мені б хотілося завершити рядками з поезії Леоніда Горличка:

 

Так, час мине, і землю ми загоїм,

І люди повертаються в хати.

Але, коли ми цей урок засвоїм,

Що, ідучи всесильно до мети,

Не треба забувати про озони,

Про землі й води, жита срібний дзвін,

Аби такі от омертвілі зони

Нащадкам не залишити своїм!

 

Ольга Проценко

 

 

А лелеки знову навесні,

Знову повертаються в Чорнобиль.

З сивих крил вигнанці навісні

Тихо стронцій струшують в долоні.

В хрестик чорну вишиванку-ніч

Шиють білим, а в душі - червоним.

Я боюсь із ними віч-на-віч -

Клекіт тихий роздирає скроні.

Я боюсь їх смутків в самоті,

Тіней молитовно одноногих.

Я боюсь, що чорно-білі ті святі

Ніг не змиють в Прип'яті з дороги...

Я боюсь, що небом проклянуть

Сухоребрі гнізда в мертвій зоні...

Так, боюсь, їх звабить каламуть

Чорним чадом ядерного лона.

Так молюсь, щоб лиш не відреклись

Не домівки мертвої - Людини,

В хату овдовілу, як колись,

Принесли усміхнену дитину...

 

Наталя Бардалим (ВС-Ід)

 

 

 

 

 

«Янгол Чорнобиля». Мал. Наталі Бардалим

видання: м. Кіровоград, час видання: 2007


06/04/2010