Війна, немов незвана панна

Тепер я тут, я тут, я знаю,

Що маю бути на війні.

Тут сльози, кров, немає раю,

Секунди, наче довгі дні.

Війна, немов незвана панна,

Ввійшла у місто і село.

Для декого була жадана,

Для інших – кулею в чоло.

 

Матусю, люба, не лякайся,

Бо я живучий, я вернусь.

Прошу тебе, лиш дочекайся,

Я ще плеча твого торкнусь.

 

А ще прошу тебе – не бійся.

Радій, що я у тебе є.

Радій, святкуй, живи, молися.

І будь-що-будь, життя ж-то йде.


Згадай, ти завжди мене вчила:

«На Бога май надію ти».

Ти завжди так Його любила

Й мені казала: «Ти люби».

І знаєш, мамо, я повірив.

Тоді, в запеклому бою.

Коли так близько біля вирви

Збагнув, що я живий стою.

Бог є усюди. Навіть тут.

Щоранку, тихо, мимоволі,

Не озиваючись до долі,

Тут просять щиро Його волі.

Я іншим був перед війною.

Тепер не знаю я того,

Хто сперечався із собою,

Кому байдуже, все одно.

Я обіцяв тобі, матусю,

Я не пропав і я не зник.

Я вдома, мамо, – повернувся.

Тепер я з Батьком. Це – вовік.

 

МАТВІЄНКО Софія

Щорічний літературний альманах «Горлиця» №3, 2015

автор: МАТВІЄНКО Софія

видання: Щорічний літературний альманах «Горлиця» №3, 2015, час видання: 2016


19/03/2016