Понад землею болю вітер віє...

Казімко Дарина,

студентка 2 курсу 

спеціальності «Журналістика»

групи ЖР-21

 

Понад землею болю вітер віє...
Крилатим янголом рахує крики й страх,
Рахує сльози й кров, морозом гріє
Усіх приречених, стискаючи в руках...

І пусткою скалічена країна,
Що передсмертним хрипом вже хрипить,
В судомах б'ється, бо вона – руїна,
Її майбутнє – зрадженою гнить...

Пожовклий край, засіяний прокляттям,
Закидана прокльонами земля.
І, служачи чужим з таким завзяттям,
Цей люд зробив: вона вже не своя.


І не чужа... Сплюндрований непотріб,
Помийна яма, втіха для чужих.
Це просто радість яничарів гордих,
Це просто подвиг зрадників німих...

 

Кров... Кров... Кров...

 

Радійте, бо не підуть вам на користь
Ті кров і сльози, що ви пролили.
Бо ваша зрада – це не випадковість,
Ваші серця насінням проросли


І рвуть на шмаття рештки України
Під сміх байдужий, під веселий спів,
І залишають по собі руїни
Ваших руїн, намноживши гріхів.


Країна зрадників, знедолена країна...
Земля байдужих, спалені квітки...
Сплюндрована, спаплюжена дитина,
Так і не вставши, впала на віки!


Едемський сад неситих яничарів,
Содом, Гомора, звалище прикрас,
Колиска аморальних ніжних чарів
Та гниль за них розплати водночас!

 

Помийна позолочена долина!
Розпродані, забруднені зірки!
Сплюндрована запльована дитина,
Так і не вставши, впала на віки...

 

Покірно волю здобували.
Покірно творимо нове.
Не любим зватися рабами,
Прийнявши рабство світове.

 

Добро з наївними вустами
І нас самих переживе!
Колись дурили нас словами –

Вели до світлої мети.

 

Тепер пустили із торбами
У незахищені світи.
О, будь ти проклята, омано!
Та доки можна так іти?


Ми всі уярмлені добром:
Нас нагодуй – і ми покірні.
А що, як завтра за ребро
Підвісять матір-Україну?

О, будьте прокляті подвійно,
Борці за правду ненадійні.

автор: Казімко Дарина, студентка 2 курсу спеціальності «Журналістика» групи ЖР-21

час видання: 2014


23/11/2014