Вірші Світлани Патри у журналі "Мистецькі грані" № 7 (57)

Вийшов друком черговий номер арт-журналу "Мистецькі грані". На 22 сторінці опубліковано добірку віршів випускниці Університету "Україна", журналіста Імідж-центру Університету "Україна" Світлани Патри.

 

НЕ БАЙДУЖА…

(поетична трилогія)

 

*** *** ***

Мавко, не спи,

Бо зрубають нещадно берізку твою.

Мавко, не спи,

Бо чи зможеш прокинутись? Чи дадуть?

Доле, озвись!

Розкажи всьому світу про мавки журбу.

Сонце, зігрій!

Не дай розстелити одвічну пітьму...

Небо, поглянь,

Глянь – завмерла в німому чеканні Земля.

Небо – не дай,

Щоб дощем пролилася на землю біда.

Люде, не спи!

Хай не згасне ніколи для нас світлий День.

Ніч, відпусти!

Відпусти нас на волю – Вкраїни дітей!

 

*** *** ***

Зачаровано-прокляте коло

Знову колесом котять по світу,

Знов і знову – повтори долі.

Що – невже знову все за вітром?

 

Хтось байдужість поставити хоче

На сторожі спокою-омани.

Мовляв, серце нехай не тріпоче.

Що? Майбутнє повите туманом?

 

Але серцю, що вже запалили,

Тяжко вірити новій омані.

Просто сонце, що знов народилось,

Вже не зможе спати в тумані.

 

Ходять колом і зими, і весни,

Просять знов – пригадай наші долі!

І в світанках нових щезне

Зачароване – прокляте коло.

 

 

 

*** *** ***

Чужу щоку під удар –

Мовчки.

Чужі долі на вівтар –

Мовчки.

Чи байдужість душі всім оглушила,

Чи ж не ваші то серця – зачерствіли?

Хто ж оплаче ваші втрати –

Тиша?!

Хто ж омиє ваші рани –

Тиша…

Чи ж нема кому врятувати?

Як воліють усі – мовчати…

 

 

ВЕСНЯНІ АКРОВІРШІ

 

ЩАСТЯ

 

Ще нас весна теплом зігріє,

А літо радість подарує,

Світанок в серці заясніє,

Тривогу, мов туман розвіє, –

Як сонце, правда запанує.

 

ЛЮБОВ

 

Ллється музики чарівне скерцо,

Юні душі сплелися в танці,

Б’ється радістю сповнене серце,

Омиваючись росою вранці.

Вічне щастя шукає обранців.

 

УСМІШКА

 

У серці сади розквітають,

Сміються Небо і Земля,

Маленька зірочка засяє,

І усміхається здаля.

Шовково-ніжне все навколо.

Квітує сад, квітує поле,

Аж рай розливсь у видноколі.

 

ВЕСНА

 

Відкрите серце для добра,

Енергію черпа від Матінки-Землі,

Світанок лине у вітрах,

Навіки смуток він забрав,

А в небі линуть хмари-кораблі.

 

 

МРІЯ

 

Маленька квітка розквітає,

Ранкова зіронька знов сяє,

І світ заснулий оживає,

Я вірю – буде так! Я знаю!

 

МУЗА

 

Марить красою душа,

Усміх зорить у віршах,

Зорі палають нестримно,

А навкруги так чарівно…

 

 

КВІТКА

 

Красу за основу взяла,

Всю душу вона віддала,

І сяє вона у серцях,

Так буде, я знаю, в віках,

Краса ця в полон узяла,

А як же чарує – наче у снах!

 

 

Лесі Українці

(До 100-річного ювілею її світлої пам’яті)

 

Вона, мов гострий меч, кувала слово.

В її душі горів палкий вогонь.

Краса життя була їй за основу.

Його в Землі взяла, мов з матері долонь.

Їй стало до снаги з колін підняти,

Своїм віршем дістати душі з дна.

І вже ніхто не зможе відібрати

Те Слово-крицю, що дала вона.

Хай що не принесе підступна доля,

Але не загасити їй вогонь.

Бо слово Лесі викувало Волю.

Візьму її із сильних цих долонь.

 

 

200-річному ювілею від дня народження Тараса Григоровича ШЕВЧЕНКА присвячується

 

Ти був сином свого народу,

Ти ішов, як Пророк по землі.

Ти народу цього незгоди,

Наче хрест, взяв на плечі свої.

Твоя кобза рядками грала,

Про Народ твій – зневажено-гордий.

Твоє серце з туги вмирало

За Вкраїни твоєї недолі.

Твої думи хранителі стали –

Та й на сотні – на тисячі літ!

І щоб ми по світах не блукали

– В серці маємо твій Заповіт.

 

 

 

 

автор: Світлана Патра

видання: Журнал "Мистецькі грані" № 7 (57), час видання: 2014


06/08/2014