Поезія Світлани Патри

ПОЕЗІЯ СВІТЛАНИ ПАТРИ

 

Присвячую Лесі Українці

Вона, мов гострий меч, кувала слово.
В її душі горів палкий вогонь.
Краса життя була їй за основу.
Його в Землі взяла, мов з матері долонь.
Їй стало до снаги з колін підняти,
Своїм віршем дістати душі з дна.
І вже ніхто не зможе відібрати
Те Слово-крицю, що дала вона.
Хай що не принесе підступна доля,
Але не загасити їй вогонь.
Бо слово Лесі викувало Волю.
Візьму її із сильних цих долонь.

 

***

Життя вирує рік за роком,
За весно-днем йде літня ніч.
Ти щось забудеш ненароком,
− Все нагадає сяйво свіч.

І ти побачиш давню стрічку,
Все, що ти бачив, мріяв, снив.
Але життя – бурхлива річка
Мина вчорашні береги.

 

Я виткала….

Я виткала слова
зі своїх почуттів,
з навколишнього світу
Я виткала слова...
Я виткала життя
з минулих відчуттів
Передвесняний вітер
Приносить майбуття...
Та що ж зіткала я?
Можливо, це рушник,
А може скатертину
послала по світах?...
Хтось бачить щось своє,
у тканеві моїм,
У дивній цій картині
Всі бачать лиш своє...

 

***

Попелюшкою бути – не вмію,
А на відьму скидатись – не хочу!
Чи відчуєш, про що я мрію,
Про що серце моє шепоче?
Чи побачиш мене – справжню,
Що не граю ніякої ролі,
Чи впізнаєш ти, що насправді
Нам судилось у нашій долі…
Все навколо весні радіє,
Душа лине у даль небесну…
Попелюшкою стати – не вмію.
Чи пробачиш мені принцесу?!

 

Море

Море.
Зустрічає мене
Його краса
Неозора.
Знову хвиля пливе,
Солона роса
Самоцвітом
Паде на пісок
І розтане у нім.
Дивні квіти.
У полоні думок
Я дивлюся на них
І чекаю,
Коли хвиля-перлина
Впаде на пісок,
І збираю
Я намисто предивне
Зі своїх думок,
знову – море...

 

МЕЖА СВОБОДИ

Скажи, де пролягла
Межа свободи?
Ти ніби наздогнав
Свою Жар-птицю,
Аж ось – нема і сліду –
І тепер знов ти
Блукаєш там, де грім
І блискавиця.
Чи є ота межа
Для нас рятунком?
Чи може, знов, на жаль,
Гірка омана?
А раптом стане
Небезпечним трунком?
Сучасне й давнє
– павутина справна.
Вона плететься
Кимось невідомим...
Земля сміється
У весні та літі...
А ми шукаємо
Межу свободи,
І поринаємо
У вправні сіті.

 

Ти….
(одному знайомому, який пише влучні статуси!)

Ти не бачив свободу, та знаєш, якою вона має бути.
Ти не літав, та подих неба відчуваєш!
Ти можеш лиш у снах шалений вітер відчути,
Але з ним в унісон його пісню співаєш!

Ти відчуваєш подих весни,
Яка сяє лише за твоїм вікном.
Сонце приходить у твої сни
І зігріває тебе знову і знов.

Ти свободу не бачив, не знав.
Лиш у снах бачиш ти свою долю,
Але коли в серці мрія ожива,
То вона не помре вже ніколи!

 

Джерело: веб-сайт «Жінка-УКРАЇНКА»:

http://ukrainka.org.ua/node/568

автор: Світлана Патра

час видання: 2013


20/11/2013